ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
Римська республіка та її падіння

Природні умови Італії та виникнення міста Рим.

Апеннінський півострів розташований на захід від Балканського і відокремлений від нього Адріатичним морем. За своєю формою нагадує чобіт, який смугою суходолу видається на південь у Середземне море. За природними умовами він багато у чому протилежний Балканам.

Умови для життя на Апеннінському півострові сприятливіші, ніж на Балканах. Тут протікає декілька повноводних рік, найбільша з них — По (у давнину — Пад). В Італії чимало родючих рівнин, які щедро зігріваються південним сонцем. На невисоких пагорбах добре визріває виноград. Від холодних північних вітрів півострів захищають високі гори Альпи. Інші гори — Апенніни — тягнуться уздовж усього півострова. Вони багаті корисними копалинами і будівельним каменем. Апеннінський півострів омивається Тірренським та Адріатичним морями. До південно-західного краю півострова примикає острів Сицилія.

УІ тисячолітті до н.е. Італію населяло багато народностей. Крім італійських племен латинів, самнітів, сабинів та інших, за рікою Тибр жили етруски. їхня мова й по сьогодні не розшифрована, а тексти залишаються таємницею для істориків. Відомо, що у VIII ст. до н.е. етруски вже обробляли бронзу і залізо, мали колісниці і вміли їздити верхи, були чудовими мореплавцями і каменотесами. З каменю вони будували міста, дороги, мости. Правили країною царі.

Італіки багато чого навчилися в етрусків.

За легендою, родоначальником італійського племені латинів був троянець Еней, один із тих, хто врятувався після зруйнування Трої ахейцями. У битві з етрусками Еней загинув, а його син Юл заснував у Лації, області, де жили латини, місто Альба-Лонга, що стало головним латинським містом.

Через декілька поколінь царем у цьому місті став далекий нащадок Енея—Нумитор. Його молодший брат Амулій відібрав у Нумитора владу, а дочку царя Рею Сильвію силоміць зробив весталкою — жрицею богині вогню і домашнього вогнища Вести. їй заборонялося виходити заміж і мати дітей. Однак незабаром Рея Сильвія народила двох хлопчиків і заявила, що це—діти самого Марса, бога війни! Амулій не повірив їй і звелів утопити близнюків у Тибрі. Але кинутий на мілководді кошик не потонув. На лемент голодних братів-близнюків прибігла вовчиця. Вона нагодувала їх своїм молоком. А незабаром один із царських пастухів приніс кошик із дітьми додому. Пастух і його дружина назвали братів Ромулом і Ремом і, приховуючи від усіх таємницю своєї знахідки, виховали їх відважними і сильними. Коли хлопчики виросли і дізналися про своє походження, то вбили Амулія і повернули владу своєму дідові Нумитору. Вони вирішили заснувати нове місто в тих місцях, де були вигодувані вовчицею. Під час сварки Ромул випадково убив Рема, але наміру заснувати місто не облишив. Новому місту він дав своє ім'я (Рим — по-латині Рома) і став його першим царем.

Насправді місто виникло не відразу. Задовго до легендарної дати його появи (753 р. до н.е. ) на лівобережних пагорбах Тибру існувало декілька поселень. З них на Палатинському, Капітолійському та інших пагорбах і виникло місто Рим.

Римляни вирощували ячмінь, пшеницю, виноград, льон. Вони розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, коней і ослів. Займалися ковальською справою, ткацтвом, виготовленням глиняного посуду. У VI ст. до н.е. Рим перетворився в багатолюдне місто, розташоване на семи пагорбах.

Згодом нащадки перших поселенців почали називати себе патриціями, а тих, хто не належав до старих родин і оселився тут пізніше, — плебеями. Для обговорення найважливіших справ патриції збиралися на народні збори (коміції).

Правив Римом цар разом з радою старійшин—сенатом.