Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Основні тенденції економічного і політичного розвитку світу від кінця XVIII ст. до 1870 р.

Політичне життя

Французька революція 1789— 1799 pp. внесла значні зміни в усі аспекти життя суспільства, стала своєрідним історичним рубіконом в європейській та світовій історії, прискорила її ходу, зламала становий устрій і поставила соціальний та національний конфлікти в основу подальшого розвитку країн Європи і світу.

Початок XIX ст. був пов'язаний з наполеонівськими війнами. Прагнення Наполеона Бонапарта перекроїти карту Європи зазнало невдачі. Завершення наполеонівських війн поставило перед монархами Європи завдання реставрації королівських династій, створення дієвої системи забезпечення миру і стабільності, попередження нових революцій. Віденський конгрес (вересень 1814 р. —травень 1815 р.) започаткував систему міжнародних відносин в Європі, засновану на принципах рівноваги. її сутність становило зміцнення власної безпеки через формування союзів і відволікання уваги противника на потенційних ворогів. Крім реставрації та підтримки монархічних правлінь, країни-переможниці, насамперед Росія, Австрія і Пруссія, намагалися максимально задовольнити власні інтереси за рахунок територіальних надбань.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. не менш поважним претендентом на панівне становище в європейській політиці стала Велика Британія — така собі «майстерня світу», де на той час вироблялося найбільше в Європі вугілля, чавуну, бавовняних тканин, машин та обладнання.

Промислова революція, яка розпочалася в Англії, згодом охопила всі інші країни Західної Європи та Північної Америки, забезпечила англійське (згодом європейське) економічне домінування у світі. Це дозволило європейським державам створити колоніальні імперії, найбільшою серед яких стала англійська.

Західна Європа та Північна Америка на підмурівку останніх економічних і технічних досягнень перетворилися у виробників основної маси промислової продукції, тоді як Східна Європа з Росією та Латинська Америка виявилися їхніми сировинними придатками. Така структура світу спричинилася до становлення у Західній Європі та на Півночі США економічних механізмів регулювання виробництва і демократії, а в Східній Європі, Латинській Америці, на Півдні США — до розвитку позаекономічних методів експлуатації (рабства, кріпацтва, пеонату) і посилення диктаторських, абсолютистських традицій.

У політичному плані головними претендентами на лідерство у світі виступали Англія, Франція, Росія, а згодом Німеччина, США та Японія.

Цивілізації країн Сходу — мусульманська, індійсько-південноазійська, китайсько-далекосхідна — завдяки «викликові» європейців зазнавали значних змін — як позитивних, так і негативних. Спираючись на свою економічну перевагу, європейці жорстоко нищили підвалини традиційних суспільств у країнах Азії та Африки.

Наприкінці 40-х pp. Францію, Німеччину, Австрію, Угорщину та Італію охопила хвиля революцій, які, хоча й закінчилися поразкою, проте мали важливе значення для формування національної свідомості народів Європи, прискорення темпів соціального та економічного розвитку європейських країн, становлення демократичних інститутів влади.

Не менш насиченою важливими подіями виявилася друга половина XIX ст. Для більшості країн світу цей час став періодом радикальних соціально-політичних реформ, які створили передумови для прискорення темпів їхнього розвитку. Світ вступив у період динамічного економічного розвитку на основі досягнень науково-технічного прогресу та концентрації виробництва і капіталу, загострення соціальних протиріч і конкурентної боротьби за ринки збуту.

Ще однією рисою XIX ст. стало поширення нових поглядів на місце і роль націй у суспільно-політичному житті. Французька революція кінця XVIII ст. вперше визнала націю найвищою цінністю і джерелом державної суверенності. Ця подія ознаменувала завершення донаціональної ери в історії людства і початок нової — періоду формування націй та національного існування народів. XIX ст. стало добою розгортання національно-визвольних рухів у різних регіонах світу. Процеси національного відродження надзвичайно активно розгорнулися в цей час серед слов'янських народів Центрально-Східної Європи. Результатом пробудження національної свідомості стало також успішне завершення процесів творення італійської та німецької націй у другій половині XIX ст.

Увесь цей період був часом майже безперервних війн у різних регіонах світу. Найбільшими у XIX ст. за розмахом битв, кількістю жертв і політичними наслідками були наполеонівські війни (кінець XVIII ст. — 1815 р.), громадянська війна у США (1861-1865 pp.) та інтервенція розвинених держав у Китай (1851-1865 pp.), Кримська (Східна) війна (1853-1856 pp.), війни за участю Пруссії (1866 р. ї 1870-1871 pp.), Росії (1877-1878 pp.), колоніальні війни Франції та Великої Британії тощо.

Характерною рисою культурно-історичного процесу і країнах Західної Європи і Північної Америки в XIX ст. був інтенсивний розвиток усіх галузей духовної культури, національних літератур і мистецтв. Риси, що втілювались у них, свідчили про формування в цих країнах нового суспільства з його мораллю та культурою, змінами в економічній і соціально-політичній сферах. Так відбулося становлення та утвердження індустріального суспільства, тих засадничих принципів, які в основних рисах діють і понині.