Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (XVI—КІНЕЦЬ XVIII СТ.)

Англія у другій половині XVII - у XVIII ст.
Англійська революція другої половини XVII ст.

Політичні передумови революції

У 1603 р. завершилося майже півстолітнє правління Єлизавети. Через відсутність інших близьких родичів вона заповіла престол синові страченої Марії Стюарт —Якову. В Англії запанувала династія Стюартів. Вони прагнули встановити в країні абсолютну монархію, беручи приклад з Людовіка XVI у Франції.

Першим з англійських Стюартів був Яків І (1603-1625), який своєю політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою, викликав невдоволення більшості громадян. Ставши на бік англіканської церкви, він вдався до гонінь як на пуритан (протестантів), так і на католиків. Останні, у свою чергу, організували проти нього «порохову змову» (спробували висадити в повітря парламент, коли там перебував король), але невдало. Проти Якова І виступили й шотландці, обурені введенням єпископської церкви. Король кинув виклик і парламентові — постійними порушеннями конституційної законності, стягуванням нелегітимних податків, зовнішньою політикою, спрямованою на підтримку католицьких країн.

Після Якова І на престол зійшов його син Карл І (1625-1649), який за особистими якостями був кращим від батька, але продовжував його політику.

Карл І потребував коштів для продовження воєн проти Іспанії та Франції. За перші три роки свого правління він тричі скликав і розпускав парламент: перший дав йому незначну суму, другий взагалі відмовив, а третій ладен був надати кошти за умови, що король підпише «Петицію про права», яка б поновила й підтвердила всі здобуті англійцями права, зокрема:

• король не мав права збирати податки без згоди парламенту;

• не міг нікого піддавати страті без згоди парламенту;

• не повинен був створювати надзвичайних судів;

• не мав права влаштовувати військові постої тощо.

Підписавши цей документ, Карл І, одначе, не збирався

його виконувати. Тільки-но було виділено кошти, він зігнорував умови договору і протягом 11 років взагалі не скликав парламенту. Для покриття своїх витрат поширив на всю Англію корабельний податок (щитові гроші) — обов'язок прибережних областей утримувати флот. Для придушення опозиції було розширено діяльність надзвичайних судів («верховна комісія», «зоряна палата»). З Англії почалася масова еміграція до Північної Америки. Занепокоєний цим, Карл І заборонив її під загрозою жорстоких покарань.

Поштовхом до відкритого виступу проти короля стала спроба запровадити в Шотландії англіканську церкву. Перше богослужіння в Единбурзі було перерване вірянами, а згодом (1637) шотландці взялися до зброї, щоб захистити свою церкву (пресвітеріанську). Король вирішив придушити цей виступ силою. Війна набула затяжного характеру. Ресурси Карла І швидко вичерпались, і він змушений був 1640 р. скликати парламент, аби отримати згоду на збирання нових податків. Цей парламент був названий Довгим, оскільки його члени домоглися від короля згоди, що не будуть розходитися доти, доки не вирішать усіх проблем.

Парламент поставив перед королем ряд вимог, які Карлу І довелося виконати. Надзвичайні суди і корабельний податок було скасовано. Король зобов'язувався скликати парламент не пізніше, як через три роки. Також парламент відмовив королю у праві очолити армію, яка вирушала на придушення повстання в Ірландії, остерігаючись, щоб ці війська не було використано проти парламенту. Парламентарі домоглись ув'язнення архієпископа Лода і страти найвпливовішого радника короля графа Стаффорда.