Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (XVI—КІНЕЦЬ XVIII СТ.)
Московська держава в XVI - XVII ст.

Реформа Никона. Церковний розкол

За Смутних часів авторитет церкви значно підупав. Більшість духовенства розуміла необхідність реформи церковного життя, проте серед священиків не було єдності. Суперечки про віру та обряди стали передумовою церковного розколу.

У 1652 р. новим патріархом було обрано особистого друга царя Никона. Він розпочав реформування московської церкви. Необхідність цієї реформи була викликана тим, що, приєднавши Україну, московський цар у майбутньому розраховував об'єднати під своєю владою всі інші православні народи Східної Європи та Балкан. Для створення такої імперії необхідна була релігійна єдність. Проте московські обряди значно відрізнялися від поширених у греків, українців та в усьому православному світі. Никон дійшов висновку, що Московській церкві слід повчитись у більш освічених київських і грецьких ченців.

За наказом патріарха розпочали виправлення богослужебних книг за грецькими оригіналами, а згодом внесли зміни і до обрядів. З'ясувавши розходження московського обряду з грецьким, Никон рішуче став на захист останнього.

Чимало московських духовних осіб виступило проти нововведень. Тих, хто підтримував старі обряди, очолив протопоп Аввакум. Його прихильники утворили «старообрядський» напрям у православній церкві. За закликами протопопа Аввакума тисячі людей тікали до лісів, утворювали там старообрядські громади, щоб жити за старою вірою.

Тим часом у розпалі боротьби патріарх Никон почав претендувати на вищу духовну владу, якій світська мала коритися, наказав називати себе «великим государем». Погодитися з цим владолюбний Олексій Михайлович не міг. Розпочалася виснажлива боротьба царя з патріархом. Вісім років знадобилось Олексію Михайловичу, аби позбавити Никона сану патріарха. У 1666 р. за рішенням церковного собору, в якому взяли участь і східні патріархи, Никона відправили простим ченцем до Ферапонтового монастиря. Головним захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх супротивників реформи піддано анафемі й віддано під суд.

У результаті боротьби, що розгорнулася між світською та духовною владою у другій половині XVII ст. в Московській державі, царська влада зберегла й підтвердила свій абсолютистський характер.