НОВА ІСТОРІЯ (XVI—КІНЕЦЬ XVIII СТ.)
Московська держава в XVI - XVII ст.

Початок правління династії Романових

У січні 1613 р. в Москві зібрався земський собор — найбільший за останні роки. Він одразу ухвалив рішення — ніяких іноземних претендентів на московський престол не обирати.

Найбільш прийнятною для всіх кандидатурою став 16-річний Михайло Федорович Романов, син митрополита Філарета Романова.

Під час обрання на престол у лютому 1613 р. Михайло Романов (1613-1645) дав зобов'язання не ухвалювати рішень без узгодження з Боярською думою чи земським собором.

Так у Московській державі почалося правління Романових, що тривало понад 300 років.

За нового царя в 1614-1618 pp. територію Московської держави було остаточно визволено від інтервентів.

За Столбовським миром 1617 р. Швеція повернула Московській державі Новгород, але залишила за собою все узбережжя Фінської затоки.

У 1618 р. королевич Владислав знову спробував розпочати війну проти Московії, але під Москвою його військо було зупинене. За підписаним перемир'ям Польща визнавала владу Михайла Романова, а натомість Московська держава віддавала Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверщину.

У другій половині XVII ст. у різних сферах політичного життя Московської держави відбувалися зміни, що остаточно засвідчили завершення формування абсолютної монархії у формі самодержавства. Вже сам титул царя свідчив про ці зміни: замість звичного «государ, цар» уживали «Божою Милістю Великий Государ, Цар і Великий Князь всієї Великої і Малої Русі Самодержець». Це формулювання підкреслювало походження царської влади від Бога та її необмежений характер. Цим титулом користувався і цар Олексій Михайлович (1645-1676).

У прийнятому 1649 р. Соборному уложенні — збірнику законів — дві глави було спеціально присвячено захистові царської влади та покаранням за образу царя. Вони заклали підвалини абсолютизму в Московській державі.

Система приказів у XVII ст. охоплювала всі сфери державного життя і налічувала понад 80 приказів. На неї спирався цар у виконанні рішень, обговорюваних із Боярською думою (дорадчим органом при цареві з представників боярської аристократії) та земськими соборами (центральними загальнодержавними станово-представницькими органами). У безпосередньому підпорядкуванні царя знаходився тільки один приказ — таємних справ. Організація контролю за діяльністю своїх урядовців — ще одна з ознак абсолютизму московського царя.

Місцеву владу в Московській державі очолювали воєводи, призначувані царем із дворян.