Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ (XVI—КІНЕЦЬ XVIII СТ.)
Московська держава в XVI - XVII ст.

Держава і церква

Православна церква займала в Московському царстві панівне становище. Вона підтримувала царя в його боротьбі за зміцнення держави.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. в середовищі православної церкви почали поширюватися думки про необхідність змін у відносинах між церквою та державою —єресі. За своїм характером вони наближалися до західноєвропейського реформаторського руху. Вирізнялися два напрями — «йосифляни» та «нестяжателі».

Лідером «нестяжателів» був Ніл Сорський. Виступаючи за моральне очищення церкви і проти переслідування єретиків, він вважав, що церква не повинна володіти землями й монастирями, а має віддати їх державі й зосередитися на духовному удосконаленні себе та мирян.

Погляди «йосифлян» сформулював ігумен Волоцького монастиря Иосиф. Він засуджував єретиків, які прагнули послабити церкву, захищав монастирське землеволодіння. Найбільш небезпечним вільнодумством вважав «нестяжательство».

Царська влада підтримала «йосифлян». Натомість Иосиф Волоцький запропонував ідею божественного походження царської влади.

Стоглавий собор 1551 р. (його рішення було записано у 100 розділах) закріпив право церкви володіти землями. Проте Іван IV зумів домогтися положення, за яким нові землі церква могла отримувати лише з дозволу царя, чим підняв авторитет своєї влади.

На відміну від Західної Європи, де королі корилися владі папи римського, у Московському царстві церква визнавала владу царя.