Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
Розквіт Стародавньої Греції

Стародавня Спарта

У X ст. до н.е. в області Лаконіка на півострові Пелопоннес оселилися войовничі племена дорійців, які створили державу Спарта.

Поступово спартанці підкорили всю Лаконіку, а її жителів під страхом смерті змусили працювати на себе, називаючи їх ілотами («захопленими»). Поруч із Лаконікою знаходилася родюча Месенія. Після запеклої боротьби спартанці завоювали і цю область (три війни).

Особливий державний устрій Спарти, за переказами, було введено царем Лікургом. Усю землю в Лаконіці і Месенії він поділив між спартанськими родинами на однакові ділянки — клери, які не можна було ні продавати, ні дарувати. На цих наділах жили і працювали ілоти, що віддавали спартанцям значну частку вирощеного зерна, оливок, овочів та інших продуктів. Ілоти були рабами спартанської держави, тому не могли залишати своїх поселень.

Головним заняттям спартанців стала військова справа. Їм заборонялося займатися торгівлею і ремеслами, володіти золотом і сріблом. Будь-яка ручна праця нехтувалася. Спарта нагадувала військовий табір, де нікому не дозволялося жити на власний розсуд. Навіть обідати вдома заборонялося. Об'єднані в загони по півтора десятка людей, чоло-віки-спартанці їли разом однакові страви: чорну лаконійську юшку, овочі, трохи сиру і тільки зрідка м'ясо або рибу.

Управляла державою герусія (рада старійшин), що мала величезну і безконтрольну владу. До неї входили 28 найгідніших старців, не молодших 60 років. Військом командували два полководці, їх називали царями. Царі входили в раду старійшин і, зазвичай, слухняно виконували її волю. Діяльність царів контролювали також особливі наглядачі — ефо-ри, що стежили за поведінкою громадян.

Однак найбільш важливі рішення в житті держави приймалися всенародно. Голосували криком: рішення вважалося прийнятим, якщо за нього кричали голосніше, ніж за інші. Греки Еллади глумливо називали такий спосіб голосування «дитячим».

Греки з інших міст стверджували, що діти у Спарті належали не батькам, а державі. Батько повинен був віднести новонародженого до старійшин. Ті оглядали дитину і, якщо бачили, що вона фізично здорова, віддавали батькові. Якщо ж дитина була кволою, її кидали у прірву.

З 7 років до свого повноліття, яке наступало у 30 років, спартанець жив у військовому таборі, вдома бував лише у свята як гість. Дітей навчали стійко терпіти злигодні, їх коротко стригли, бігали вони босоніж і напіводягненими, спали на власноруч підготовлених підстилках. Юних спартанців навчали розмовляти стисло, влучно і точно (їхня мова отримала назву «лаконічної»).

Таке виховання робило з хлопчиків хоробрих і дисциплінованих воїнів. Недарма найкращим військом у Греції вважалося спартанське. Оскільки воїни нехтували багатством, їх неможливо було підкупити. Спартанці вважали за краще загинути, ніж відступити. Завдяки стійкості і мужності спартанців упродовж 600 років жоден іноземний воїн не ступав на землю Лаконіки.

У VI cm. до н.е. Спар/па стала одним із наймогутніших полісів Греції, і міста-сусіди, побоюючись долі Месенії, уклали зі спартанцями союз, названий Пелопоннеським. Союз мав спільну армію, яку очолювали спартанські командири. Головним противником олігархічної Спарти були демократичні Афіни.