Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
Греція в II — на початку І тис. до н.е.

Релігія стародавніх греків

Як і інші народи стародавнього світу, греки обожнювали сили природи, тому їхня релігія була язичницькою. Стародавні греки уявляли своїх богів у вигляді людей неперевершеної краси і шляхетної вдачі, які жили на високій горі Олімп, що знаходиться на півночі Греції, у Фессалії, тому грецьких богів називали олімпійськими. Головних богів було 12. Старший серед них Зевс — володар небесного грому й блискавок. Його дружина і сестра Гера, покровителька родинного вогнища, була царицею серед богів. Інші брати, сестри та діти Зевса керували різними сторонами буття природи й людини.

Аполлон — бог світла, покровитель мистецтв і музики — мав дар передбачати майбутнє. До пророцтв жерців Аполлона в Дельфах прислухалися не лише греки, а й представники багатьох сусідніх народів.

Артеміда — покровителька живої природи — у супроводі почту з німф і сатирів мандрувала лісами та схилами гір. Німфи уявлялися грекам у вигляді дівчат, веселих та безжурних, ладних увесь час танцювати й співати, а сатирами називали фантастичних істоту вигляді напівлюдей, напівцапів.

Деметра — богиня землі й родючості. Греки шанували її як годувальницю людей. Все, що родила земля, вважалося дарунком Деметри. В неї була дочка, дівчина-зернятко Кора (інше ім'я Персефона). Якось Кору викрав бог підземного царства Аїд. Засумувала Деметра за дочкою — і зів'яла вся природа. Не достигав хліб, люди почали голодувати. Вони звернулися з молитвами до Зевса, і той звелів Аїдові повернути Деметрі її дочку. Аїд скорився. Але перш, ніж відпустити Персефону, дав їй проковтнути гранатове зернятко — символ шлюбу. Так виник магічний шлюбний зв'язок Аїда та Персефони. Відтоді дочка Деметри назавжди пов'язана з підземним царством. Вісім місяців у рік вона перебуває з матір'ю, а решту часу живе з Аїдом у його підземному царстві. Елліни вірили, що під час зустрічі Деметри з Персефоною настає весна, природа оживає і квітне. В цей час в Елевсині, де знаходився храм Деметри, влаштовували загадкові святкові обряди — містерії. В них брали участь лише втаємничені, а саме слово «містерія» означає «таємниця».

Син Зевса Гермес був богом торгівлі, посланцем богів; він, як і Аполлон, передбачав майбутнє. Його шолом та сандалії були прикрашені крилами. Він завжди мав при собі могутній жезл, з яким приходив на допомогу героям: Гераклові, Одіссеєві та ін.

Бог моря, Посейдон, також часто втручався у справи героїв, допомагаючи або перешкоджаючи їм. В його грізному образі відбився страх мореплавців перед морською безмежністю.

Афродіта, богиня краси і кохання, народилася з морської піни біля острова Кіпр, тому в міфології до її імені іноді додавали шанобливе звернення Кіприда (тобто народжена на Кіпрі).

Найстрашнішим і найкровожернішим з богів був Арес — бог війни. На колісниці, з мечем в руках, разом з богинею розбрату Еридою та синами Деймосом (жахом) і Фобосом (страхом) він мчав полем битви, збираючи свою криваву данину — життя загиблих воїнів. Навіть Зевс не любив Ареса і посилав на противагу йому свою дочку Афіну—богиню мудрості. Часто її називали Войовницею. Вона завжди була на боці справедливості. На її честь названо місто Афіни.

Гефест, бог вогню і покровитель ковальства, вважався, поряд з Афіною, «найкориснішим» богом.

Світ богів, створений уявою стародавніх греків, звичайно, відтворював світ людей, де також існував поділ на сильних і слабких, добрих і злих, жорстоких і справедливих.

Боги, за віруваннями греків, мали значний вплив на життя людей і несли їм добро чи нещастя. Своїми вчинками боги нагадували смертних людей: бували мстивими й жорстокими, шляхетними і щирими. Боги, як і люди, ворогували між собою, сварилися чи навіть билися. Своєю зовнішністю і вдачею вони також були схожими на людей. Але й над богами панувала Мойра, безжальна та неминуча доля. Боги боялися її так само, як і люди.

Греки були переконані, що душа людини безсмертна— вмирає тільки тіло. Підземна річка Стікс розділяла два царства—живих і мертвих. Після смерті душа відправляється мандрувати царством Аїда, яке починається на березі царства мертвих. Перевізник душ — Харон — брав з померлих платню, дрібну мідну монету (тому греки при похованні вкладали мерцям під язик мідну монету—платню для Харона). Вхід до Аїду сторожив Цербер, триголовий пес, який нікого не відпускав назад.

Той, хто потрапляв у царство мертвих, мав напитися води з ріки забуття — Лети, щоб позбутися згадок про минуле земне життя і не сумувати за ним. Звідси й вираз: «кануло в Лету» — тобто забулося назавжди.

Ті, хто прожив доброчесне життя, потрапляли в Елізіум, місце вічного блаженства. Греки вважали, що воно знаходиться на Місяці; іноді їм навіть здавалося, що вночі, при повному місяці, вони бачать на ньому обличчя померлих близьких і друзів. Неправедні ж люди мали потрапити у Тартар — найжахливіше місце в Аїді, де на них чекали жорстокі муки й страждання.