Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Стародавні Індія та Китай

Стародавній Китай

Стародавні китайці заселяли землі між Хуанхе (Жовтою рікою) на півночі і Янцзи (Блакитною рікою) на півдні. На заході знаходились гори і пустелі Центральної Азії, на північному заході — степи, а на півдні—вкриті тропічними лісами гори Південної Азії. Великі річки Китаю не схожі на Інд і Ганг чи Тигр і Євфрат. Вони дуже бурхливі, часто раптово виходять з берегів. Освоєння цих земель людиною розпочалося близько 2000 р. до н. е. у середній течії Хуанхе. На цей же час припадають і перші згадки про китайських правителів, які будували канали і дамби.

Міста і держави виникли у Китаї досить пізно. Близько 1700 р. до н. є. у середній течії Хуанхе виникла держава Шан, якою правила династія Інь. Історію Китаю цього періоду вчені знають погано, оскільки майже нічого від цих часів не залишилося. Відомо лише, що наприкінці II тис. до н. є. держава Шан занепала і близько 1000 р. до н. є. була завойована західними кочівниками — чжоу. Захопивши землі Шан, завойовники заснували державу Чжоу. Через деякий час до її складу увійшла вся долина Хуанхе. Однак держава Чжоу не була міцною і у VIII ст. до н. є. занепала, потерпаючи від нападок нових кочівників. Незабаром вона розпалася на декілька князівств, які постійно воювали між собою. Упродовж п'яти століть Китай був поділений на багато великих і дрібних князівств. Однак, незважаючи на ворожнечу правителів, жителі цих князівств вважали себе одним народом, тому що мали єдину культуру і схожі звичаї. Про ці традиції часто розповідав мудрець Конфуцій, якого дуже шанували китайці. Жив він за п'ять століть до нашої ери.

Конфуцій вчив, що потрібно дотримуватися порядків, встановлених у давні часи. У сім'ї молодші повинні поважати старших, діти — батьків. А старшим варто ставитися до молодших з батьківською увагою і турботою.

Конфуцій був знавцем календаря, за рухом небесних світил і погодніми прикметами намагався передбачати волю Неба. Своїх учнів Конфуцій вчив шанувати стародавні книги, бо в них зосереджено мудрість предків. Китайські книги не були схожими на наші. За часів Конфуція писали на вузеньких дощечках із розколотого бамбука. Ієрогліфи малювали пензликом, вмоченим у чорну туш. Потім крізь зроблені у дощечках отвори протягували мотузку. Зв'язані дощечки бамбука і були давньокитайською книгою. Освіченими людьми в Китаї вважали тих, хто писав не тільки грамотно, але й гарно.

Конфуцій твердив, що виховану людину легко впізнати за її манерами. Чемний китаєць перед входом у будинок знімав взуття і йшов босоніж. Сиділи китайці на циновці чи низькому сидінні, але неодмінно підібгавши під себе ноги. Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду людини.

Конфуцій вчив, що держава схожа на велику родину. Піддані повинні шанувати свого правителя, як батька. Але і правителям Конфуцій радив ставитися до підданців, як до своїх дітей.

Китайці були мудрим і працьовитим народом. Вони першими навчилися виготовляти папір, фарфор і шовкові тканини. Каравани верблюдів, завантажені дорогоцінними шовками, йшли з Китаю на Захід, аж до Середземного моря. Щоб не заблукати в далеких подорожах, китайці користувалися ще одним своїм винаходом — компасом. Він був схожий на залізну ложку, що лежала на гладкій підставці. На цю підставку наносили рисочки, якими позначалися сторони світу. Ложці давали можливість вільно обертатися, слідкуючи, де вона зупиниться. її намагнічена ручка, як стрілка, завжди вказувала на південь. Ще у давнину китайці навчилися вирощувати чайні кущі. Напій із чайних листків пили як ліки, що проганяють втому і продовжують життя. Як і інші народи, китайці вірили у надприродні сили — богів, духів, драконів, що живуть у річках або горах. Але найвищим божеством для них було Небо, яке китайці вважали предком свого правителя, тому царя в Китаї величали Син Неба, а підпорядковані йому землі—Піднебесною.

Китайські імперії Цінь і Хань. У 221 р. до н. є. правитель однієї з китайських держав — Цінь, розбивши поодинці суперників, об'єднав увесь Китай під своєю владою. Він почав називати себе Цінь Шіхуанді, тобто «перший володар Цінь». Територія його держави була розділена на 36 областей на чолі з намісниками, яких призначав сам імператор.

Цінь Шіхуанді розпочав завойовницькі походи проти сусідніх країн. Його увагу привертали південні землі на узбережжі Південно-Китайського моря. На півночі противниками Китаю були племена хунну.

Щоб захистити від них свої землі, було розпочато будівництво Великої Китайської стіни. її зводили з кам'яних брил, цегли і втрамбованої землі. Стіни сягали висоти дво-триповерхового будинку, а завширшки були такими, що на них могли вільно роз'їхатися два візки. У стіні були оглядові щілини і бійниці — отвори для стрільби. Велика Китайська стіна мала довжину 6700 км.

Для того щоб утримувати величезну армію, потрібні були значні кошти. Китайські селяни віддавали збирачам податків дві третини врожаю, прирікаючи себе тим самим на напівголодне існування. За найменшу, навіть незначну, провину людей били по п'ятках бамбуковою палицею або відрізали носа. За серйозний злочин могли стратити, живцем зваривши в казані. За провину однієї людини карали всіх її родичів, а також сусідські сім'ї. На них ставили тавра, як на державних рабів, і посилали на будівництво Великої стіни.

Цінь Шіхуанді наказав спалити стародавні книги, а декілька сотень учених — шанувальників учення Конфуція — закопати живцем у землю. Він також звелів знищувати усіх, хто вважав, що раніше жилося краще, ніж за його правління.

Син Цінь Шіхуанді розпочав правління зі страт своїх братів і знаменитих полководців. Але терпіння народу вичерпалось — почалося повстання. Його керівник Лю Бан у 202 р. до н. є. захопив владу і започаткував нову імператорську династію Хань. Він одразу провів реформи, які покращили становище селян. Імперія Хань проіснувала 400 років. За цей час у Китаї спалахували великі повстання. У 18-23 pp. н.е. відбулося повстання «чорнобрових». Скинувши старого імператора, повстанці проголосили нового, але до суттєвих змін у житті Китаю це не привело.

У 184 р. центральну частину Китаю охопило повстання «жовтих пов'язок». У ньому брали участь сотні тисяч селян і рабів. Через рік повстання було придушено, але боротьба з бунтівниками настільки ослабила владу в країні, що імперія Хань розпалася натри окремі царства.