Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

СЕРЕДНІ ВІКИ
Англія, Німеччина і країни Північної Європи в XIV-XV ст.

Ганза

Особливою складовою імперії були імперські міста, що підкорялися лише імператорові. Відсутність сильної центральної влади зумовлювала розвиток міського самоуправління, але не захищала міст від зазіхань сусідніх князівств. Таке становище спонукало їх до об'єднання з метою захисту своєї незалежності. Найбільшим союзом міст стала Ганза — об'єднання купецьких міст, що вели посередницьку торгівлю. Союз було започатковано 1241 p., коли міста Гамбург і Любек уклали між собою союзницький договір. Остаточно союз сформувався у 1356 р. До нього входило майже 80 міст Північної Німеччини, Прибалтики і нижньорейнських земель. Метою союзу було утримання монопольного права на торгівлю з Англією, Нідерландами, Скандинавськими державами і Руссю. Ганзейські факторії (торговельні поселення) розміщувалися від Лондона до Новгорода.

Хоча Ганза не була політичним об'єднанням, вона відіграла вагому роль у політичному житті сусідніх держав: вела війни, укладала союзи. Так, у 1367 р. Ганза в союзі зі Швецією і герцогством Мекленбурзьким воювала проти Данії. Перемога у війні дала їй повний контроль над протоками з Північного в Балтійське море і право брати участь у виборі данського короля.

Будучи могутньою економічною і політичною силою, Ганза не являла собою якогось стрункого утворення, схожого на державу. Кожне місто, що входило до союзу, було повністю незалежним у внутрішньому житті. Єдиним загальним органом був з'їзд представників міст. Рішення, що ухвалювалися на з'їзді, були обов'язковими для всіх, а їх невиконання загрожувало відокремленням від союзу. У разі ведення війни кожне місто споряджало флот і армію для спільних дій.

Від кінця XV ст. Ганза почала занепадати, що було зумовлено переміщенням головних торговельних шляхів до Атлантичного океану і зростанням морської могутності Нідерландів та Англії. Остаточного удару Ганзі було завдано в роки Тридцятилітньої війни у першій половині XVII ст., коли торгівля в Балтійському морі майже припинилася.

Країни Північної Європи. Кальмарська унія. Після бурхливих подій, пов'язаних із походами вікінгів у IX-XI ст., країни Північної Європи дещо відокремились у своєму розвитку від інших країн. Події в Скандинавії (Данії, Швеції, Норвегії) у XII-XV ст. майже не впливали на життя інших європейських країн, і навпаки. Але одночасно відбувалися процеси, які в подальшому зумовили піднесення цих країн та їхній вагомий вплив на Європу XVI-XVIII ст.

Найбільш розвиненою з-поміж скандинавських країн була Данія. Тут протягом XII—XIII ст. сформувалися феодальні відносини і завершився процес християнізації населення. У середині XVI ст. розпочався процес швидкого піднесення Данії та перетворення її у вагомий чинник на півночі Європи. Визначну роль у цьому процесі відіграв Вольдемар IV Аттердаг (1340-1375 pp.). Проте його плани були перервані поразкою у війні проти Ганзи.

Його донька і наступниця Маргарита (1387-1412 pp.) продовжила політику батька, спрямовану на об'єднання Скандинавії під своєю владою. Будучи дружиною норвезького короля Ганона VI, Маргарита в 1375 р. домоглася обрання на данський престол свого сина Олафа, який після смерті Ганона у 1380 р. успадкував і норвезький престол. Таким чином Данію і Норвегію було об'єднано в єдину державу. По смерті Олафа в 1387 р. Маргарита стала королевою Данії та Норвегії. У 1397 p., використовуючи міжусобну боротьбу в Швеції, вона спромоглася долучити до унії Данії з Норвегією ще й Швецію. Формально королем Данії, Норвегії та Швеції було проголошено онука Маргарити Еріка II; по суті управління зберігалося в її руках аж до 1412 р. Так, завдяки унії 1397 р., що отримала назву Кальмарської (від шведського міста Кальмар, де її було укладено), на півночі Європи постало могутнє утворення, яке почало претендувати на панування в басейні Балтійського моря. Проте це об'єднання виявилося досить штучним. Швеція весь час намагалася позбутися данського панування. Так, 1453 р. вона домоглась автономії, а 1523 р. — незалежності. Національний рух у Швеції, започаткований боротьбою проти Данії, настільки мобілізував сили країни, що вона згодом сама почала претендувати на провідну роль у басейні Балтійського моря.