Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Польське королівство і Велике князівство Литовське

Політична роздробленість Польщі

У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства: Краківське, Сандомирське, Мазовецьке і Познанське. Краківське було віддано старшому синові з титулом короля і верховною владою над іншими князями. Поділ держави між синами поклав початок тривалому періодові роздробленості та міжусобних війн. Це мало негативні наслідки: Польща втратила майже всі надбання Болеслава Хороброго і постала перед загрозою підкорення. Країна настільки ослабла, що навіть не могла дати відсічі нападам своїх сусідів пруссів, які жили на узбережжі Балтійського моря. Для боротьби проти них мазовецький князь 1126 р. запросив Тевтонський орден. Підкоривши пруссів, орден швидко перетворився із союзника на загарбника. У 1157 р. імператор Фрідріх Барбаросса змусив польських князів визнати його зверхність і платити данину. У 1241 р. південні землі Польщі пережили страшну монголо-татарську навалу, яка протягом другої половини XIII ст. неодноразово повторювалась.

А втім, роздробленість не зупинила господарського розвитку польських земель. У XIII ст. завдяки німецьким і єврейським переселенцям бурхливо розвивалися нові міста. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвиткові торгівлі та ремесел. Основні зовнішньоторговельні шляхи пролягали через Краків — Торунь — Хелм — Ґданськ і Львів — Краків — Вроцлав.

Господарський розвиток сприяв оформленню основних станів польського суспільства. Панівний прошарок складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта (рицарі) — служива знать. Привілейованим станом суспільства було і духівництво, яке володіло значними маєтками і користувалося рядом привілеїв.

У містах соціальне становище визначалося багатством і посадою в органах самоврядування. Особливість польських міст полягала в тому, що їхнє населення було переважно німецьким або єврейським.

У період роздробленості сталися значні зміни і в житті селянства. Залежна його частина переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало селянинові більшу господарську самостійність.

Господарське піднесення польських земель, постійна зовнішня загроза, етнічна і церковна єдність стали основою для об'єднання польських земель і зміцнення королівської влади.

Об'єднання польських земель. Зміцнення королівської влади. Період роздробленості в польській історії завершився за правління Владислава Локетека (1306-1333 pp.), який спромігся подолати опір князів, міської верхівки і зовнішніх ворогів та об'єднати під своєю владою майже всі польські землі, що не входили до складу сусідніх держав. Після відновлення єдиної Польської держави 1320 р. Владислава Локетека проголосили королем.

Таку ж політику проводив син Локетека Казимир III Великий (1333-1370 pp.).

Об'єднання Польщі викликало невдоволення сусідів — Чехії, Бранденбургу і Тевтонського ордену, що зміцнів після об'єднання в 1237 р. з орденом мечоносців. Не маючи достатньо сил для боротьби проти могутніх сусідів, мир із ними поляки купили ціною територіальних поступок. До Чехії відійшла Сілезія (1348 р.), до Бранденбургу — Західне Помор'я, а Східне — до Тевтонського ордену.

Казимир III, розуміючи, що без внутрішньої єдності неможлива єдність держави, провів низку реформ. Він переділив Польщу на адміністративні одиниці (воєводства, каштелянства), на чолі яких поставив своїх прибічників. Далі король створив загальнопольські органи: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд, військо. Було проведено грошову реформу: введено «краківський гріш» — повноцінну монету, що сприяло пожвавленню торгівлі. Також він спробував створити єдиний збірник законів для всієї країни, але цьому завадили суттєві відмінності в житті Великої та Малої Польщі. Зрештою, довелося створити два збірники законів (1346-1347 pp.) — Віслицький і Пьотркувський. Реформи дозволили зміцнити королівську владу, але посилення її не мало достатньої опори в суспільстві. Розраховувати в боротьбі проти магнатів на міста, як це було в інших європейських державах, польські королі не могли через їхній німецько-єврейський характер. Шляхта, яка ворогувала з магнатами, після здобуття привілеїв у 1374 р. і 1454 р., сама стала на шлях обмеження королівської влади.

Для українського народу правління Казимира ІІІ ознаменувалося загарбанням у 1349-1352 pp. Галичини, а в 1366 р. — частини Волині. Галицько-Волинська держава припинила існування.