Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Передня Азія у давнину

Ізраїльсько-іудейське царство

У степових районах між Єгиптом, Вавилонією і фінікійським узбережжям Середземного моря здавна селилися люди. УII тисячолітті до н. є. поміж інших народів тут жили і кочові єврейські племена.

Ймовірно, під час війн, які вели за панування над Палестиною хети та єгиптяни, частина єврейських племен опинилася у єгипетському полоні і була переселена до Єгипту.

З часом фараони почали гнобити нащадків євреїв-переселенців, а потім заповзялись і повністю їх знищити. Наприкінці XII ст. до н. є. євреї під проводом Мойсея залишили Єгипет і вирушили до Палестини.

Розповіді з історії давніх євреїв увійшли до Біблії, що у перекладі з давньогрецької означає «книга». Перша, найдавніша, частина Біблії називається Старші Заповітом. До нього входять єврейські міфи і перекази. Він містить не лише оповідання про старовину, але й роздуми мудреців, розповіді про давні закони і звичаї. У Біблії йдеться про створення світу, про історію перших людей — Адама та Єви, про всесвітній потоп і розселення народів по землі.

З часом євреї перейшли до єдинобожжя, вшановуючи одного Бога — Яхве. Вони вірили, що Яхве створив світ і дав людям заповіді — правила, за якими вони повинні жити. Заповіді були записані на кам'яних дошках — скрижалях, які Бог вручив Мойсею. Найголовнішими з-поміж них є такі: шанувати лише одного Яхве, поважати батька і матір, не красти і не зазіхати на чуже, не брехати і не вбивати людини, інакше на винуватця впаде Божа кара. Євреї «уклали» з Яхве заповіт, тобто договір. Вони погодилися виконувати усі заповіді Бога, а він через Мойсея обіцяв вивести їх з єгипетського полону у благодатний край, що пізніше став називатися Палестиною.

У XIII ст. до н. є. після тривалої мандрівки євреї прийшли в Палестину, де через декілька сторіч створили свою державу — Ізраїльсько-іудейське царство. Його першим правителем став Саул. Після загибелі Саула і його синів у битві з філістимлянами царем було обрано Давида. Столицею царства у X ст. до н. є. стало місто Єрусалим. Після Давида на престол вступив його син Соломон. Він уславився своїми багатством і мудрістю. Але одразу ж по смерті Соломона його держава розпалася.

У VI ст. до н. є. євреїв підкорили вавилоняни. Коли перський цар Кир завоював Вавилон, він відпустив євреїв з полону на батьківщину. Пізніше єврейські купці і вчені служили при дворі перських царів.

Перська держава. Після падіння Ассирійської держави у Дворіччі утворилося Нововавтонське царство—майже таке саме величезне, як колишня Ассирія. Вавилон став найбільшим і найвідомішим містом Азії. Один із тогочасних царів, Навуходоносор, згадується в Біблії — священній книзі іудеїв та християн.

У західній частині півострова Мала Азія розташовувалося Лідійське царство. Саме тут, в Лідії, у VII ст. до н. є. вперше у світі почали карбувати монети зі сплаву золота та срібла.

На схід від Лідії знаходилося третє велике царство — Мідія. Одним із племен, підкорених мідійцями, були перси, що заселяли землі неподалік Перської затоки. Вождь персів Кір підняв повстання проти мідійського царя і, розгромивши його, заснував перську державу. Він обложив лідійського царя Креза в його столиці, місті Сарди, переміг і взяв у полон. Кір розпочав війну з Вавилонією і в 538 р. до н. є. переміг вавилонського володаря Валтасара. Після цього усі міста Дворіччя підкорилися персам. Вони завоювали також Фінікію, Єгипет, Малу Азію й утворили велику Перську державу.

Наймогутнішим правителем Персії був Дарій І.

Найбільші міста держави під час його правління з'єднав широкий шлях, який називали «царським». На ньому через кожні 20-30 км постійно знаходились пости з кіньми і людьми, готовими негайно відправитися в дорогу. Населення завойованих країн платило податки. Величезні суми грошей ішли на будівництво розкішних палаців перських царів у Персеполі та в інших містах. Серед численних народів Перської держави лише перси не платили данини, оскільки були народом володарів.

Персія поглинула майже всі сусідні держави. Недарма її називали «царством країн», а її володар носив титул «великого царя, царя царів». Вона проіснувала понад 200 років, поки її не завоював Олександр Македонський, розповідь про якого чекає нас попереду.