Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Внутрішня та воєнна колонізація в Європі

Завоювання залабських земель

Складовою колонізації, що охопила тоді Європу, було переселення селян із Західної та Центральної Європи, де бракувало землі, на Схід, за Лабу (Ельбу), де жили слов'янські племена, і далі, у Прибалтику, заселену балтами. Спершу ці землі завойовували німецькі рицарі, а потім на них приходили селяни-переселенці.

Першими німецький «натиск на Схід» відчули західнослов'янські племена бодричів, лютичів, поморян та ін., що жили з часів великого переселення народів на землях за Ельбою. Основну масу населення цих племен складали вільні селяни; існувала і племінна знать — витязі та жупани, але держав у них ще не існувало. Вони об'єднувались у великі, але нетривкі племінні союзи та були язичниками — вірили у своїх давніх племінних богів.

Завоювання німецьких князів відбувались у часи, коли вся Європа була охоплена ідеєю хрестових походів. Боротьбу проти слов'ян-язичників німці вважали своїм «хрестовим походом». На прохання їхніх князів під час Другого хрестового походу папа дозволив їм не йти до Палестини, а вирушити навертати у християнство західнослов'янські племена бодричів.

Протягом XII—XIII ст. більшість західнослов'янських земель опинилася під владою німецького імператора. Вирішальну роль у колонізації завойованих земель відіграли селяни. На запрошення німецьких герцогів і єпископів вони осіли на нових місцях і почали їх освоювати. Переселенці отримали великі земельні ділянки і різноманітні пільги на рік чи два, як компенсацію за сусідство з войовничими слов'янами.

На колонізованих територіях виникли нові німецькі землі Мекленбург, Бранденбург і Померанія, з'явилися і почали зростати міста, серед яких найбільшими були Любек, Штральзунд, Берлін. Частина місцевого слов'янського населення загинула у боротьбі проти завойовників, а решта прийняла християнство і поступово злилася з переселенцями.