Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Християнська церква у ХІІ-ХІІІ ст.

Поява єретиків

Уже в перші століття існування християнської церкви виникали погляди на природу Христа і Божественної Трійці, що відрізнялися від поглядів, офіційно прийнятих на церковних соборах. Такі погляди називали єретичними, а діячів, що їх висловлювали, засуджували і проклинали як єретиків. Але навіть після усталення християнського вчення єресі неодноразово спалахували в середньовічній Європі.

Чому ж вони виникали? У повсякденному житті людей середньовіччя однією з головних була турбота про спасіння душі. Але люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, нагромадила великі багатства та отримала величезну політичну владу. У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священиків і монахів, інколи навіть знаті, час від часу з'являлися люди, які замислювалися над протиріччями між євангельським ученням і тим, що спостерігали в житті. Вони приходили до думки, що церква вчить неправильно. Тільки повна відмова від багатства і влади може врятувати душу людини. Отже, єретиками ставали люди, охоплені сумнівом, що офіційне вчення церкви спроможне врятувати їхню душу, а також ті, хто прагнув більш справедливого соціального устрою. Таким чином, єресі були як релігійними, так і соціально-релігійними.

Основними центрами єретичних рухів ставали міста. Це пояснюється тим, що тут концентрувалося населення, відбувалися контакти між людьми з різних міст і країн та обмін знаннями, ідеями, зосереджувалися грамотні люди, що могли читати і тлумачити Святе Письмо.

Однією з найбільш відомих і поширених єресей було вчення катарів («чистих»), яких ще називали альбігойцями за назвою міста Альбі — центру розповсюдження єресі. Це вчення поширилося на півдні Франції у ХІІ-ХШ ст. Катари вчили, що земля і порядки на ній є не божим творінням, а породжені дияволом; що людина повинна порвати з земним світом і лише тоді зможе врятувати свою душу. Катари створили могутню церкву, ворожу Римській.

Приблизно тоді ж виникла інша єресь — вальденсів. Легендарний засновник учення П'єр Вальдо — багатий монський купець, зворушений сторінками Біблії, де йшлося про «святу бідність», — роздав своє майно бідним і зі своїми учнями почав проповідувати Євангеліє. Вальденси поділялися на «досконалих», які поривали всі зв'язки з зовнішнім світом і вчили своїх прихильників наслідувати Христа, і «братів», яким дозволялося працювати. Катари і вальденси заперечували необхідність існування церковної ієрархії та закликали до створення релігійних громад, що існували за часів Христа і його учнів-апостолів.