Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З проекту Закону України «Про сільське господарство» (2011 p., грудня 12)

[...]

РОЗДІЛ II

ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ

Стаття 2. Державна аграрна політика як складова економічної політики держави

1. Державна аграрна політика — складова частина економічної політики держави, спрямована на розвиток сільського господарства, ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, аграрних і земельних відносин, сприяння сталому розвитку сільських територій.

2. Державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору. [...]

Стаття 4. Мета державної аграрної політики

Метою державної аграрної політики є створення умов, які забезпечують: внутрішні потреби країни в якісному продовольстві та сировині для промисловості;

розвиток експорту сільськогосподарської продукції та продовольства; конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції та вітчизняних товаровиробників на внутріїиньому і зовнішньому ринках;

ефективний ринок сільськогоподарської продукції та продовольства, що забезпечує прибуткову діяльність сільськогосподарських товаровиробників;

розширене відтворення сільськогосподарського виробництва; ефективну зайнятість сільського населення;

екологізацію сільського господарства та охорону навколишнього природного середовища.

Стаття 5. Реалізація державної аграрної політики

1. Реалізація державної аграрної політики здійснюється шляхом: створення рівносприятливих економічних умов для забезпечення розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва в усіх організаційно-правових формах господарювання;

забезпечення в сільському господарстві прибутку на авансований капітал, з урахуванням вартості земельних ресурсів, не нижче середнього рівня по економіці країни;

здійснення заходів щодо вирівнювання економічних і соціальних умов діяльності господарських товаровиробників, які працюють на землях різної якості;

підвищення рівня зайнятості сільського населення, оплати праці та доходів населення від сільськогосподарської і пов’язаної з нею діяльності;

встановлення виробничих стандартів ведення сільськогосподарської діяльності з урахуванням умов її ведення: природно-економічних особливостей, виробничої спеціалізації, екологічних обмежень, ситуацій на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства;

запровадження мотиваційних стимулів і санкцій щодо дотримання виробничих стандартів сільськогосподарської діяльності;

створення сприятливих умов праці в сільському господарстві шляхом формування належної соціальної та інженерної інфраструктури сільських територій, забезпечення життєдіяльності сільських жителів з дотриманням державних соціальних стандартів;

раціонального поєднання галузевої і територіально-самоврядної систем управління розвитком сільського господарства;

розроблення і реалізації державної, галузевих, регіональних (Автономної Республіки Крим, обласних) цільових, місцевих програм розвитку сільського господарства;

надання бюджетної та іншої державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам — виконавцям місцевих державної, галузевих та регіональних цільових програм розвитку сільського господарства з урахуванням дотримання ними виробничих стандартів сільськогосподарської діяльності, передбачених аграрними паспортами;

формування ефективно функціонуючого ринку сільськогосподарської продукції та продовольства;

державного регулювання ринків сільськогосподарської продукції та продовольства, митно-тарифного і нетарифного регулювання;

проведення фінансових та товарних інтервенцій на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, а також заставних операцій;

виведення із складу сільськогосподарських угідь деградованих, низькородючих, порушених і забруднених земель;

забезпечення якості сільськогосподарської продукції та харчових продуктів;

захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників і населення; сприяння розвитку системи самоврядування в агропромисловому комплексі;

розвитку державно-приватного партнерства;

інформаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників й інших учасників ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, надання їм консультаційної допомоги;

науково-методичного забезпечення ефективного використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств;

формування інфраструктури ринку земель сільськогосподарського призначення.

2. Стратегія і тактика державної аграрної політики визначається відповідно до мети та шляхів її реалізації з урахуванням об’єктивних процесів і тенденцій у національному і світовому сільському господарстві, законних інтересів суб’єктів господарювання, виходячи із змісту економічної політики держави. [...]

Стаття 9. Державно-приватне партнерство у сільському господарстві

Метою державно-приватного партнерства у сільському господарстві є розвиток конкурентоспроможного агропромислового виробництва і ефективне функціонування ринку сільськогосподарської продукції та продовольства шляхом узгодження інтересів державних і приватних партнерів через реалізацію виробничих, інфраструктурних та інших, не заборонених законом проектів.

Пріоритетне право на участь у проектах державно-приватного партнерства надається юридичним і фізичним особам, об’єднаним у громадські самоврядні агропромислові, сільськогосподарські та фахові об’єднання.

Організаційно-правові засади взаємодії державних і приватних партнерів та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі визначаються законом. [...]

РОЗДІЛ IV

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Стаття 18. Організаційно-правові форми господарювання

Юридичні та фізичні особи можуть створювати сільськогосподарські підприємства та об’єднання різних організаційно-правових форм, не заборонених законом. Вони можуть набувати майно та землю у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, згідно із законодавством.

Юридичні особи, що орендують землі сільськогосподарського призначення, реєструються як платники податків (одне або декілька підприємств чи відокремлених підрозділів) у адміністративному районі за місцезнаходженням орендованих земель.

Сільськогосподарські товаровиробники можуть працювати самостійно або об’єднуватися в незаборонені законодавством кооперативні, корпоративні, кластерні та інші виробничі об’єднання та самоврядні сільськогосподарські, агропромислові та фахові об’єднання.

Усі господарські формування є рівноправними, для діяльності яких створюються рівні економічні умови. [...]

РОЗДІЛ V

ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Стаття 21. Земельні відносини у сільському господарстві та їх регулювання

Земельні відносини у сільському господарстві регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом, а також відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами на державному, регіональному, місцевому, в тому числі внутрішньогосподарському, рівнях.

Стаття 22. Інформаційна основа регулювання земельних відносин у сільському господарстві

Для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадян і юридичних осіб необхідною інформацією про землі щодо їх цільового призначення, обмеження у використанні, кількісні та якісні характеристики, їх оцінки, розподілу між власниками і користувачами, регулювання земельних відносин в Україні ведеться Державний земельний кадастр. [...]

Стаття 23. Регулювання земельних відносин між власниками земельних часток (паїв) та суб’єктами використання земельних ділянок або прав на них

Земельні відносини між власниками земельних часток (паїв) та суб’єктами використання земельних ділянок або прав на них у сільському господарстві регулюються угодами між ними відповідно до законодавства. [...]

Стаття 24. Земельний капітал у сільському господарстві

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходяться у державній, комунальній та приватній власності, функціонують в економічному обороті як земельний капітал, що забезпечується їхньою ринковою вартістю за нормативною чи експертною грошовою оцінкою згідно з методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Правові засади проведення та регулювання оцінки земельних ділянок як земельного капіталу здійснюються відповідно до законодавства України.

Вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення включається до основного й оборотного капіталу і є прибуткоутворювальним фактором виробництва. [...]

РОЗДІЛ VI

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ

Стаття 26. Екологічні засади сільськогосподарської діяльності

Сільськогосподарська діяльність здійснюється способами, що не завдають шкоди навколишньому природному середовищу та здоров’ю людини.

Невід’ємною умовою сільськогосподарської діяльності є охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, задоволення потреб населення в екологобезпечних харчових продуктах.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства з питань екології і раціонального використання природних ресурсів здійснюється відповідно до норм екологічного законодавства.

Стаття 27. Екологізація сільськогосподарського виробництва

Екологізація сільськогосподарського виробництва спрямовується на:

розроблення і виконання заходів щодо запобігання негативному й екологонебезпечному впливу господарської діяльності на екологічний стан сільських територій, ґрунтів, довкілля та ліквідації наслідків цього впливу;

попередження забруднення ґрунтів і продукції рослинництва та тваринництва важкими металами, промисловими викидами, пестицидами й іншими агрохімікатами, радіонуклідами, токсичними хімічними речовинами;

забезпечення належного зберігання та використання органічних і мінеральних добрив та пестицидів;

сприяння розвитку органічного виробництва сільськогосподарської продукції, яке передбачає заборону використання синтетичних хімічних добрив, пестицидів і синтетичних ліків, шляхом запровадження системи державного стимулювання, фінансової підтримки, створення національного органу сертифікації сільськогосподарської продукції;

гарантування належної якості вітчизняних харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів відповідно до міжнародних стандартів;

організації утримання тварин з урахуванням їх фізіологічних потреб, годівлі якісними та безпечними кормами; застосування методів ведення тваринництва, що зменшують стрес, запобігають поширенню хвороб і паразитів, забезпечують нормативний рівень поголів’я худоби та птиці на одиницю площі;

забезпечення ветеринарно-санітарної й фітосанітарної безпеки, попередження негативного впливу фізичних факторів на довкілля;

запровадження та дотримання базових агроекологічних вимог і стандартів при веденні сільського господарства;

зниження техногенного навантаження, підтримку природного потенціалу шляхом самовідновлюваного режиму природних процесів;

раціонального використання природних ресурсів на основі створення та впровадження інноваційних екологобезпечних технологій сільськогосподарського виробництва. [...]