Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Державна програма розвитку внутрішнього виробництва (2011 p., вересня 12)

Загальна частина

[...]

Сучасний період розвитку країни має бути відновлювальним, що передбачає модернізацію промисловості, сільського господарства та інших галузей національної економіки, а також створення умов для піднесення вітчизняної науки та інноваційної сфери, що дасть змогу побудувати нову високотехнологічну економіку.

Насамперед слід відновити функціонування реального сектору національної економіки, вжити необхідних заходів для підвищення його фінансової стійкості та забезпечення збалансованого розвитку внутрішнього ринку. [...]

Мета Програми

Метою Програми є створення умов для підвищення економічної стійкості держави за рахунок розвитку внутрішнього виробництва і на цій основі піднесення добробуту її громадян.

Шляхи та способи розв’язання проблем

Розв’язати проблеми можливо шляхом диверсифікації та модернізації внутрішнього виробництва, більш ефективного використання діючих виробничих потужностей та підвищення їх технологічного рівня, суттєвого покращення регуляторного середовища для ведення бізнесу, впровадження механізму стимулювання ресурсозбереження та інноваційного розвитку, спрямування інвестиційних ресурсів держави на впровадження нових зразків ресурсозберігаючої та енергоефективної техніки і технологій, організації сучасної підготовки кадрів та стимулювання залучення до цих процесів приватного капіталу. [...]

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та вибір перспективних сегментів міжнародних товарних ринків

Україна реалізує активну політику економічного співробітництва і розвитку зовнішньоекономічних відносин з 213 державами. Починаючи з 2006 року сальдо зовнішньої торгівлі має негативне значення. На формування від’ємного сальдо впливає збільшення обсягу імпорту природного газу, нафти та нафтопродуктів, легкових автомобілів, механічного обладнання, товарів легкої промисловості.

Найбільші обсяги експортних поставок товарів здійснюються в країни СНД (37,7 відсотка), Європи (29,2 відсотка), Азії (24,7 відсотка), Африки (4,3 відсотка), Америки (3,9 відсотка).

У загальному обсязі експорту товарів високотехнологічні товари становлять менш як 3 відсотки, з них аерокосмічна техніка, телекомунікаційне та електротехнічне усталювання, неелектрична техніка, хімічні продукти, наукові прилади, фармацевтичні продукти, комп’ютерна, офісна та електрична техніка.

За результатами оцінки ефективності експортних поставок, вітчизняний експортоорієнтований виробник повинен надавати перевагу традиційним ринкам, ринкам країн-сусідів.

Найбільші імпортні надходження товарів здійснюються з країн СНД (46,6 відсотка), Європи (31,7 відсотка), Азії (15,3 відсотка), Америки (5 відсотків), Африки (1,2 відсотка).

Протягом останніх років в Україні відбувається поступова втрата вітчизняними виробниками багатьох сегментів внутрішнього ринку товарів, що пов’язано із значними структурними деформаціями в національній економіці та низькою конкурентоспроможністю підприємств в умовах відкритості економіки та вступу до СОТ. Структура товарів не диверсифікована і не відповідає зростаючому попиту та вимогам до якості та асортименту.

Незбалансованісл. попиту і пропонування товарів на внутрішньому ринку, висока витратність виробництва, його низький технологічний рівень та застаріла інфраструктура обумовлюють стійку тенденцію до перевищення обсягів імпорту товарів порівняно з їх експортом, а також збільшення починаючи з 2006 року негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами.

Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило у 2008 році 13,3 млрд. доларів США і, незважаючи на динаміку економічного зростання у 2010 році, залишалося від’ємним на рівні 3 млрд. доларів США. При цьому від’ємне сальдо торгівлі товарами становило у 2010 році 9,3 млрд. доларів США і обумовлене отриманням негативного результату торгівлі продукцією практично за всіма основними видами діяльності, крім металургійного та агропромислового комплексу. Однак позитивний результат торгівлі продукцією металургійного та агропромислового комплексу виявився недостатнім для компенсації втрат від збільшення обсягів імпорту паливно-енергетичних ресурсів, частка яких у загальному обсязі імпорту становить у 2010 році 32,3 відсотка і продовжує збільшуватися внаслідок підвищення цін на енергоносії на світових ринках. Цьому сприяє надмірно висока енергоємність національної економіки порівняно з іншими європейськими країнами. [...]

Поряд з високою залежністю національної економіки від імпорту енергоносіїв на зовнішньоторговельний баланс країни негативно впливає імпорт машин, усталювання, механізмів і транспортних засобів, обсяг якого становить у 2010 році 12,7 млрд. доларів США (21 відсоток загального обсягу імпорту товарів), та продукції хімічної промисловості в обсязі 10,1 млрд. долаірів США (16,7 відсотка). Вітчизняна промисловість виявилася неспроможною повернути втрачені ринки електричних машин і устатковання (обсяг імпорту становить 3,6 млрд. доларів США) та протистояти імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. доларів США).

Незважаючи на те, що обсяг експорту продукції агропромислового комплексу е значно більшим, ніж обсяг її імпорту, не можна вважати виправданим збільшення обсягу імпорту такої продукції, як кукурудза, тютюнова сировина, плодоовочева продукція. Це свідчить про необхідність вжиття заходів до захисту внутрішнього ринку та збільшення обсягів виробництва вітчизняної продукції, створення відповідної інфраструктури з її транспортування, зберігання, підготовки до реалізації.

Обсяг імпорту товарів інвестиційного призначення у загальному обсязі імпорту товарів становив у 2010 році 13,8 відсотка і збільшився за рік на 25,8 відсотка. Разом з тим значно збільшився обсяг імпорту товарів, пов’язаних з підготовкою до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, зокрема електричних машин (у 1,6 раза),залізничного рухомого складу (в 3 рази), засобів наземного транспорту, крім легкових автомобілів (у 1,5 раза).

У загальному імпорті товарів частка товарів споживчого попиту становить 20,4 відсотка, а обсяг імпорту таких товарів збільшився за 2010 рік в

1,4 раза у результаті підвищення рівня доходів та купівельної спроможності населення і відновлення споживчого кредитування. В структурі роздрібного товарообороту частка імпортованих товарів становить 35,7 відсотка, а серед непродовольчих товарів 50 відсотків є імпортованими.

Найбільшими є обсяги імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. доларів США) і фармацевтичних продуктів (2,5 млрд. доларів США). Порівняно з 2009 роком імпорт телевізорів збільшився в 6,8раза, а машин для автоматичної обробки інформації — в 3,6 раза, що свідчить про неправомірність відсторонення держави від розв’язання проблеми втрати конкурентоспроможності вітчизняної промисловості. [...]

Сприяння розвитку внутрішнього ринку

Глобалізація економічної діяльності та інтернаціоналізація економік є характерною ознакою сучасного етапу світового розвитку. Проте лише розвинуті країни та ті, що інтенсивно розвиваються, мають переваги відкритості національних ринків. Орієнтація національної економіки на пріоритетне задоволення зовнішнього попиту робить її залежною від перманентних світових економічних криз.

У таких умовах саме розширення внутрішнього ринку є чинником довгострокового зростання. Розширення внутрішнього ринку має стати пріоритетом реалізації економічної політики, що залежить від обраної моделі розвитку національної економіки.

Необхідно поєднати макроекономічні регулятори і ефективну промислову та аграрну політики, розвиток і модернізацію конкурентоспроможних виробництв, стимулювати впровадження інноваційних технологій.

Саме такий шлях дасть змогу подолати техніко-технологічну відсталість національної економіки. [...]

Енергетична політика: енергозабезпечення та енергобезпека країни

Державну політику розвитку внутрішнього ринку необхідно формувати з урахуванням можливостей повного енергозабезпечення країни. На сьогодні рівень споживання первинних паливно-енергетичних ресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту значно вищий, ніж у розвинутих країнах світу. Дуже високою залишається енергетична складова частина собівартості промислової продукції.

Ігнорування проблем паливно-енергетичного комплексу, недосконалість планування його розвитку може призвести до втрати виробниками внутрішнього і зовнішнього ринку, оскільки вітчизняна продукція через високу вартість енергоносіїв та недостатню надійність їх постачання буде неконкурентоспроможною. Разом з тим модернізація об’єктів паливноенергетичного комплексу стане стимулюючим чинником технологічного переоснащення інших галузей національної економіки.

Енергетичний потенціал України визначається рівнем розвитку сировинної бази видобутку енергоресурсів і генерації електроенергії. Забезпечення внутрішнього виробництва електроенергією та іншими видами енергоресурсів залежить від обсягів розвіданих запасів і потужностей з їх видобування та переробки. [...]

Об’єкти паливно-енергетичного комплексу та енергетичне господарство країни в цілому потребують докорінної перебудови. Під час технологічної модернізації енергодобувних, теплоі елекгрогенеруючих компаній, енергетичних систем важливо використовувати сучасні технології та устатковання.

Забезпечити розвиток паливно-енергетичного комплексу можливо за умови визначення потреби у паливно-енергетичних ресурсах основних споживачів (підприємств промисловості, житлово-комунального господарства і населення).

Інноваційне оновлення паливно-енергетичного комплексу можливо здійснити у разі застосування ефективного механізму забезпечення трансферту інноваційного продукту, просування перспективних розробок (технологій і обладнання) у сфері енергозбереження на внутрішній ринок та вітчизняної продукції на зовнішній ринок. Основним механізмом реалізації державної інноваційної політики є вдосконалення нормативно-правової бази та фінансова підтримка інноваційної діяльності.

Збалансований розвиток паливно-енергетичного комплексу повинен здійснюватися відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. [...]

Лише за умови успішної модернізації паливно-енергетичного комплексу можна забезпечити прогресивний розвиток внутрішнього виробництва промислової та агропромислової продукції. Розвиток галузей паливноенергетичного комплексу повинен бути збалансованим, спрямованим на задоволення потреб національної економіки і населення, забезпечення надійного енергозабезпечення країни, мати додатковий ресурс потужностей для збільшення обсягу експорту.

Електроенергетика

Електроенергетика є базовою і найбільш потужною галуззю паливноенергетичного комплексу, продукція якої перевищує дві третини обсягу продукції паливно-енергетичного комплексу.

Ця галузь потребує докорінної перебудови з використанням сучасних технологій забезпечення маневреності, ефективності, екологічності виробництва електроенергії. •

Особливості функціонування єдиної енергетичної системи із збереженням її цілісності, оперативно-диспетчерського управління, визначенням ринкового механізму вимагають більш виваженого підходу до розв’язання існуючих проблем.

Потреба в електроенергії у подальшому залежатить від масштабів розвитку національної економіки та інтенсивності здійснення заходів з енергозбереження та підвищення енергоефекгивності в усіх секторах економіки.

Теплова енергетика

У тепловій енергетиці понад 80 відсотків потужностей експлуатується більш як 30 років. Оновлення основних фондів теплових електростанцій фактично припинено. Більшість енергоблоків відпрацювали свій нормативний ресурс.

Більша частина теплоелектроцентралей фізично зношена і потребує реконструкції та модернізації. Тому продовжує збільшуватися кількість обладнання, що вийшло з ладу, збільшуються експлуатаційні витрати. Сучасний стан теплових електростанцій є критичним.

Комплексна модернізація теплової енергетики передбачає введення маневрових потужностей, забезпечення економічності, екологічності та режимної керованості електросистеми. [...]

Атомна енергетика та атомна промисловість

Атомна енергетика відіграє в енергозабезпеченні України важливу роль. Наявність 15 енергоблоків на чотирьох діючих атомних електростанціях (за типом реактора 13 енергоблоків ВВЕР-1000 та два енергоблоки ВВЕР-440) сумарною встановленою потужністю 13,8 ГВт дає можливість Україні протягом останніх років на 50 відсотків забезпечувати електроенергією населення та галузі національної економіки.

Міжнародне енергетичне агентство Організації економічного співробітництва і розвитку розробило три варіанти розвитку атомної енергетики в світі до 2050 року — максимальний, середній та мінімальний. Так, навіть згідно з мінімальним варіантом встановлена потужність атомних електростанцій збережеться на сучасному рівні. Тобто атомна енергія буде використовуватися і Україна не має ніяких підстав відмовлятися від її використання в майбутньому. Встановлена потужність атомних електростанцій у такому випадку може бути збережена на рівні близько 15 ГВт.

На сьогодні ситуацію в атомній енергетиці визначають такі фактори: монопольна залежність від Росії в частині поставок свіжого та вивезення відпрацьованого ядерного палива;

потреба у подовженні строків експлуатації, модернізації, підвищенні коефіцієнта використання встановленої потужності діючих енергоблоків;

відсутність власної комплексної системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом;

недостатній рівень наукового забезпечення і супроводження галузі.

Україна є державою, яка має значні природні запаси уранових та цирконієвих руд. Видобуток і переробку уранової руди здійснює Східний гірничо-збагачувальний комбінат, який є найбільшим в Європі виробником концентрату природного урану, що постачається до Росії з метою виготовлення ядерного палива для вітчизняних атомних електростанцій. Запаси урану на діючих шахтах забезпечують сучасний рівень видобутку на строк понад 100 років. Крім того, є підприємства з виготовлення іонообмінних смол для виробництва урану, а також з виробництва тетрафториду цирконію, сплаву та прокату цирконію для виготовлення тепловиділяючих збірок.

З огляду на питому вагу атомної енергетики в загальному обсязі виробництва електроенергії, власні ресурсні можливості необхідно створити вітчизняне виробництво ядерного палива для забезпечення енергетичної безпеки України. [...]

Нафтогазовий комплекс

До складу нафтогазового комплексу входять підприємства з видобутку вуглеводнів, виробництва скрапленого природного газу, зберігання, розподілу та постачання природного газу споживачам, транспортування, в тому числі транзиту, нафти та газу, а також нафтопереробна промисловість та інші обслуговуючі галузі.

Сировинна база нафтогазодобувної промисловості країни дає змогу в разі її ефективного використання не тільки забезпечити протягом тривалого часу стабільні обсяги видобутку вуглеводнів, але і їх збільшення. На сьогодні формальна забезпеченість видобутку розвіданими запасами нафти становить 45 років, а газу — 50 років.

Власні ресурси вуглеводної сировини та видобуток нафти та газу

У межах території України виділяються такі три нафтогазоносні райони, як Східний (Дніпровсько-Донецька западина і північно-західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття), Південний (Причорномор’я, Крим та шельф у межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів).

Державним балансом запасів корисних копалин враховано запаси нафти, газу і конденсату за 391 родовищем, зокрема нафти — близько 136 млн. тонн, конденсату — близько 70 млн. тонн, природного газу — понад 1,12 трлн. куб. метрів.

Прогнозні ресурси, які враховані державним балансом, природного газу становлять близько 5 трлн. куб. метрів, нафти з конденсатом — близько І трлн. тонн. Крім того, Україна має значні запаси нетрадиційних джерел вуглеводнів (ресурс майбутнього), зокрема газу (метану) вугільних родовищ — близько 11 трлн. куб. метрів, сланцевого газу та газу центрально-басейнового типу — близько 8—10 трлн. куб. метрів, а також газогідратів Чорного моря — 7—10 трлн. куб. метрів. [...]