Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Опис папським легатом Джованні да Плано Карпіні подорожі по Волині і Київщині (1246 р.)

— Коли ми вже захотіли, як сказано вище, вирушити до татар, ми прибули до короля Богемського. Коли ми спитали в нього поради, бо цей наш цар був прихильний до нас здавна, яка дорога краща для нашої подорожі, він відповів, що, як йому здалось, краще було б їхати через Польщу і Русію, бо в Польщі в нього були родичі, за допомогою яких ми б могли виїхати в Русію. І, давши нам грамоту і добрих провожали, він наказав також давати харчі по його землях і містах, поки ми не приїдемо до князя Сілезії Болеслава, його племінника, що був нам також знайомий і близький.

— Він також дав нам свою грамоту, надійних провожатих і харчі по своїх маєтках і містах, поки ми не приїхали до князя Ланціського Конрада. В цей час з допомагаючої нам милості божої туди прибув пан Василько, князь Русії, від якого ми цілком дізналися про настрій татар. Саме він посилав туди своїх послів, які повернулися до нього і брата його Данила з охоронною грамотою для проїзду до Батия пана Данила. Василько сказав нам, що коли ми захочемо поїхати до них, то нам слід мати великі дари для роздачі їм, бо вони дуже настирливо вимагали їх, і якщо їх не давати то — і це цілком правдиво — посол не міг відповідно виконати своїх справ; мало того, його так би мовити, вважали за ніщо. Ми ж, не бажаючи, щоб справа пана папи і церкви була в зв’язку з цим утруднена, наказали купити на те, що нам було дано як милостиня і для підтримки життя, кілька шкур бобрів, а також інших різних тварин. Князь Конрад і княгиня краковська, деякі воїни і єпископ краковський, дізнавшися про це, подарували нам також ще більше цих шкур. Таксамо князь Конрад, син його і краковський єпископ дуже просили згаданого вище Василька, шоб він допоміг нам, наскільки міг, при переїзді до татар; він відповів їм, що охоче це зробить.

— Звідси він повіз нас у свою землю, І через те, що він затримав нас на кілька днів на своєму утриманні, щоб ми трохи відпочили, і на наше прохання наказав з’явитись до нас своїм єпископам, ми прочитали їм грамоту пана папи, в якій він умовляв їх повернутися до єдності святої матері церкви; ми також умовляли їх, і навіть схиляли до того ж самого, наскільки могли, і князя, і єпископів, і всіх інших, що зібралися. Але через те, що в той час, коли вищезгаданий князь поїхав у Польщу, його брат, князь Данило, поїхав до Батия і його не було, вони не могли дати рішучої відповіді, і нам, щоб дістати остаточну відповідь, треба було чекати повернення Данила.

— Після цього вищеназваний князь послав з нами до Києва одного слугу. Однак ми все ж їхали увесь час у смертельній небезпеці через литовців, які часто і потай, скільки могли, робили набіги на Русію і особливо в тих місцях, через які ми повинні були проїжджати; а що велика частина людей Русії була перебита татарами або взята в полон, вони аж ніяк не могли вчинити їм сильний опір, а з боку самих руських ми були у безпеці, дякуючи вищеназваному слузі. Звідси з допомагаючої нам милості божої і позбувшися ворогів хреста христового, ми прибули до Києва, який був столицею Русії; прибувши туди, ми мали нараду про нашу подорож з тисячником і іншими знатними особами, що були там же. Вони нам відповіли, що коли ми поведемо в Татарію наших коней, то вони всі можуть загинуть, бо лежав глибокий сніг і вони не вміли добувати копитами траву спід снігу, подібно до коней татар, а знайти їм для їжи щось інше не можна, бо в татар немає ні соломи, ні сіна, ні корму. Через це ми, після наради, вирішили залишити їх з двома слугами, які мали охороняти їх. В наслідок цього нам треба було дати подарунки тисячникові, щоб заслужити його милість для одержання підвод і провожатих. Перше, ніж попасти в Київ, ми смертельно захворіли в Данилові; проте, все таки ми наказали, не зважаючи на сильну холоднечу, везти себе на возі по снігу, щоб діла християнства не могли зазнати перешкод.

— Отже, влаштувавши всі ці справи в Києві, на другий день після свята очищення нашої владичиці, ми кіньми тисячника з провожатими поспішно направилися з Києва до інших варварських народів. Ми прибули до якогось селища, що звалося Канів, яке було під безпосередньою владою татар.