Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Уривок із Програми Народного руху України про національне питання (1989 p., вересень)

1. Рух визнає одним із найважливіших завдань своєї діяльності демократичне й справедливе розв’язання проблем, що стосуються буття і розвою українського народу, забезпечення його рівноправності з іншими народами. Задоволення національних потреб білорусів, болгар, вірменів, гагаузів, греків, євреїв, караїмів, кримчаків, кримських татар, молдаван, німців, поляків, росіян, румунів, словаків, угорців, циган та інших національностей, які проживають у республіці.

Рух вважає, що юридичними засадами національної політики в Україні мають бути право нації на самовизначення та право національно-культурної автономії для етнічних груп і національних меншин, що проживають у республіці.

2. Національне питання в Україні Рух розглядає як питання буття і розвою української нації, етнічних груп та національних меншостей, їхньої інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній державі.

3. Зближення і взаємозбагачення націй не мають нічого спільного з їхнім примусовим «злиттям», асиміляцією, денаціоналізацією та нівеляцією.

Нації, як суб’єкти суспільного життя, творять загальноземну людську цивілізацію. Всілякі штучні, насильницькі методи інтеграції націй Рух розглядає як злочин проти людства, як зазіхання на духовне багатство та розмаїття загальнолюдської спільноти.

4. Рух розцінює стан національного буття в Україні як критичний. Нависла загроза над самим існуванням української нації та її державності. Серйозно ушкоджені всі умови національного буття українців: політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні. Під загрозою зникнення опинилась етнічна самобутність представників інших народів України. [...]

5. У національному питанні Рух виходить з того, що:

1) національний чинник є могутнім рушієм суспільного поступу, особливо в багатонаціональній країні [...]

2) Питання культурного відродження в Україні може бути успішно розв’язане лише на шляху утвердження державності українського народу. Рух обстоює право корінного народу республіки зберігати на своїй етнічній території історичний уклад життя, культуру, мову, самобутність.

Рух виступає за розвиток національної культури, мови всіх національностей, що населяють Україну. Представники всіх національних груп повинні мати реальну можливість створення культурних автономій. їхнє право — відкривати школи з рідною мовою навчання, створювати товариства та земляцтва, мати театру, пресу, пропагувати духовні цінності свого народу. Рух домагатиметься реального здійснення такого права.

3) Рух переконаний, що справді дружніх відносин між народами можна досягти тільки на грунті взаємної поваги до культури, мови, історії, традицій кожного народу. Рух сприятиме тіснішому спілкуванню громадян республіки на основі культурного інтересу, допомагатиме представникам різних національностей прилучитись до спільного процесу творення духовних та матеріальних цінностей на терені України.

4) Рух домагатиметься децентралізації культурного життя в республіці. Питання культури України має належати виключно до компетенції республіки. Необхідно розробити (за участю Руху) проект програми цілісного розвитку української культури й винести на всенародне обговорення.

5) Рух виступає за вільну й безпосередню культурну, наукову, спортивну співпрацю з усіма країнами світу та міжнародними організаціями, висловлюється за найтісніші контакти з українцями за кордоном і розглядає таку діяльність як запоруку нерозривності українського народу та його культури. Культурні надбання зарубіжних українців є важливим елементом національної культури і мають широко використовуватися для культурного будівництва в Україні.

6) Рух вважає, що відкритість української культури, її сприйнятливість до всіх духовних здобутків людства, включення в загальносвітовий культурний процес — важлива передумова справжнього національного відродження.

7) Рух переконаний, що права національно-культурної автономії мають бути надані і українцям, які проживають за межами Республіки — на Кубані, Ставпрополлі, на Дону, в Молдові, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході, в Москві, Ленінграді та в інших містах і регіонах. Забезпечення їхніх духовних потреб повинно стати державною турботою уряду республіки, її громадських, творчих організацій, спілок, а також союзних інституцій та урядів інших республік.

8) Рух сприятиме відродженню справді наукової історії України, історії її освіти, культури та науки, реальному поновленню усної народної творчості (в усіх її різновидах), обрядів та звичаїв, народної педагогіки та медицини, агрономії і садівництва. Культурна політика мусить бути спрямована таким чином, аби відродити місцеві культурні центри, аби зняти протиставлення центру і периферії щодо рівня розвитку та інтенсивності культурного життя.

Слід подбати про вивчення історії та основних засад вітчизняної етнопедагогіки, впровадження її основних елементів у виховний та навчальний процеси. Потребує вивчення і розробки методика та методологія викладання циклу гуманітарних дисциплін у середній школі як цілісної системи, що забезпечує спадкоємність світоглядних етичних та естетичних принципів, властивих українському народові.

Рух сприятиме відродженню народно-прикладного мистецтва, традицій і певних структур українського козацтва, національних та народних свят, національної символіки.

9) Рух домагатиметься утвердження в Україні системи національної освіти. Навчання та виховання в школі слід організувати в повній відповідності з політичними, економічними, екологічними, культурними інтересами Республіки. Навчальний процес у школах має здійснюватись за планами і програмами, опрацьованими на демократичних засадах у Республіці.

Рух вважає за необхідне вжити термінових заходів для виведення дошкільного виховання, народної освіти та культурно-освітньої галузі з кризової ситуації, зі стану граничної бідності. Школи мають бути масово охоплені комп’ютеризацією. Слід провести реформу навчальних (вищих) закладів, забезпечити їхню автономію, викладацьке й студентське самоврядування, підвищення якості навчання.

Рух бере на себе обов’язок забезпечення розвитку мережі курсів української мови, недільних шкіл, де б вивчалась і пропагувалась історія української культури.

10) Рух домагатиметься оздоровлення й піднесення до сучасного рівня архівного господарства, відновлення втрачених пам’яток літератури, мистецтва та архітектури, повернення розкрадених фондів та вивезених за межі України історичних, культурних, художніх національних скарбів і реліквій.

Рух виступає за дбайливе ставлення до всієї матеріальної й духовної спадщини, за відродження старих та створення нових державних і громадських інституцій, які б забезпечували цілеспрямований культурний розвиток народу, за розширення інформаційної бази культури (доступності архівів, світової літератури і кінокласики, створення комп’ютеризованих інформаційних центрів).

11) Рух розцінює виховання національної гідності, історичної пам’яті, прищеплення любові до своєї національної мови, дбайливого ставлення до культурної національної спадщини, охорони пам’яток та історичного середовища, широке та об’єктивне висвітлення всіх сторінок історії українського народу як одне з головних завдань держави, наукових кіл, творчих спілок, громадських організацій.

12) Рух виходить з усвідомлення тісної взаємозалежності матеріального багатства республіки та рівня розвитку культури і вважає, що розвиток національної культури потребує значно сприятливіших економічних умов, фінансової підтримки з боку держави, наполягає на ліквідації практики залишкового фінансування культури.

13) Рух стверджує, що культурний потенціал народу залежить від багатоманітності шляхів розвитку національної культури. Рух протистоїть будьяким спробам уніфікувати культуру і захищає творчу суверенність особистості.

14) Питанням особливої турботи Руху є українська мова. Внаслідок спотворення національної політики та русифікації українська мова витіснена майже з усіх життєво важливих сфер діяльності суспільства. Повернення їй законного місця вимагає потужних державних зусиль та широкої громадської підтримки.

Рух вважає, що першим кроком у розв’язанні проблем усього національно-культурного відродження стало надання українській мові статусу державної в Українській РСР. Наступне завдання — реалізація «Закону про мови в Українській РСР», практичне забезпечення відновлення й утвердження функціонування української мови у ділянках державної, партійної, громадської діяльності, науки і культури, виробництва, діловодства, судочинства, інформації, інформатики, зв’язку, середньої і вищої школи, дошкільних закладів. [...]