Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З Меморандуму Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (1976 p., листопад—грудень)

Розвиток руху за Права Людини в Радянському Союзі привів до створення 12 травня 1976 року Групи Сприяння Виконанню Хельсинських Угод в СРСР, керівником якої було обрано члена-кореспондента Вірменської РСР Ю.Ф.Орлова [...]

Хоч органи влади поки що не припинили репресій проти борців за громадянські права, але ж ці репресії дедалі виразніше унеможливлюються: представники влади змушені дійти висновку, що в’язниці й концтабори не лише не зміцнюють їхнє становище, а розхитують його. До того ж розхитують значно більше, ніж безборонна діяльність дисидентів, якби така справді була можлива. [...]

За цих умов 9 листопада 1976 року була створена Українська Громадська Група Сприяння Виконанню Хельсийських Угод. До неї увійшли:

ОЛЕСЬ БЕРДНИК — в’язень беріївських концтаборів (1949—1956), широко знаний на Україні та за її межами письменник-фантаст. Його перу належить близько трьох десятків книг. Деякі з них перекладені на англійську, німецьку, португальську та інші мови освіту. За свої відхилення від соцреалізму у 1972 році виключений із Спілки письменників України. Заробляє на життя фізичною працею.

ПЕТРО ГРИГОРЕНКО — колишній генерал-майор, начальник кафедри Військової Академії. За правову допомогу кримським татарам, що прагнуть повернутися на рідну землю, був більше ніж на п’ять років кинутий до спецпсихлікарні та позбавлений генеральського звання. Вийшовши на волю, відразу ж повернувся до активної боротьби за громадянські права. Автор багатьох наукових та публіцистичних праць. Представник Української Групи Сприяння в Москві.

ІВАН КАНДИБА — юрист, один із авторів Програми Робітничо-Селянської Спілки. Хоча Спілка не була створена, дістав 15 років ув’язнення, котрі відбув повністю. Живе під наглядом у Львівській області. Позбавлений права працювати за фахом, тяжко бідує.

ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО — юрист, один з авторів Програми РобітничоСелянської Спілки. Спершу був засуджений до розстрілу, потім, як і його співавтор І.Кандиба, дістав 15 років ув’язнення. Відбув їх повністю. Живе під наглядом у м. Чернігові, працює електромонтером. Широко знаний у світі як автор численних виступів на захист прав радянських політв’язнів.

ОКСАНА МЕШКО — в’язень беріївських концтаборів (1947—1956), мати політв’язня Володимирської в’язниці Олександра Сергієнка. Активна поборниця громадянських прав на Україні. Радіослухачі добре знають палкі виступи О.Мешко на захист сина, в яких вона порушує найгостріші проблеми сучасності.

МИКОЛА МАТУСЕВИЧ — 1946 року народження, історик. За свої переконання був позбавлений права на освіту: йому не дозволили закінчити інститут. Був арештований на 15 діб за участь у колядуванні. За підтримку політв’язнів його багато разів звільняли з роботи. Живе з випадкових заробітків.

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ — 1949 року народження, інженер електронної техніки, працює не за фахом. За дружбу з дисидентами і незалежне мислення його тричі звільняли з роботи. Нині працює редактором видавництва «Техніка»,

МИКОЛА РУДЕНКО — відомий український поет і прозаїк, автор понад двох десятків книг. Був політруком роти в ленінградській облозі. Тяжко поранений, інвалід війни. За свої філософські та економічні праці виключений з КПРС і Спілки Письменників України. До недавнього часу працював сторожем. Член Міжнародної Амністії, керівник Української Громадської Групи Сприяння.

НІНА СТРОКАТА — мікробіолог, дружина широко відомого українського політв’язня Святослава Караванського. За свої виступи на захист чоловіка була засуджена до чотирьох років ув’язнення. Після звільнення живе під наглядом у Калузькій області. Позбавлена права працювати за фахом.

ОЛЕКСІЙ ТИХИЙ — учитель, з 1957 до 1964 року за свої політичні переконання перебував у в’язниці та концтаборах. Позбавлений права працювати за фахом — працює пожежником та чорноробом. Займається проблемами педагогіки. У червні 1967 року в нього зробили незаконний трус, дві доби тримали в камері, де брутально знущалися.

Відразу ж після створення Групи проти неї вчинено жорстоку акцію: вночі на 10 листопада 1976 року була розгромлена квартира керівника Групи Миколи Руденка. Невідомі особи закидали вікна цеглою. Кілька хвилин будинок здригався від ударів — сусіди гадали, що стався землетрус. Після погрому серед битого скла на квартирі М.Руденка було зібрано 8 гострих уламків цегли різного розміру — від */2 Д° 'А цеглини. Одним із цих уламків була поранена член Групи — Оксана Мешко. Викликана міліція відмовилася скласти акт. А через тиждень представники міліції конфіскували зібрану після погрому цеглу, мотивуючи це тим, що вони, мовляв, хочуть вивчити відбитки пальців. Насправді ж цією справою більше ніхто не займався. Очевидно, йшлося про те, щоб у потерпілих вилучити речові докази.

Якщо зважити, що М.Руденко живе серед лісу, куди номенклатурні особи приїздять полювати на кабанів і лосів, тоді стане зрозуміло, що погром його квартири був доволі прозорим натяком. Лише підтримка світової громадськості здатна уберегти Групу від нещадної розправи [...]