Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З Постанови ЦК КПРС про подолання культу особи та його наслідків (1956 p., червень)

[...] Як могло статися, що в умовах радянського соціалістичного ладу виник і поширився культ особи Сталіна з усіма його негативними наслідками?

При розгляді цього питання треба мати на увазі як об’єктивні, конкретні історичні умови, в яких проходило будівництво соціалізму в СРСР, так і деякі суб’єктивні фактори, пов’язані з особистими якостями Сталіна. [...]

Перебуваючи тривалий період на посту генерального секретаря ЦК партії, Й.В.Сталін разом з іншими керівними діячами активно боровся за перетворення в життя ленінських заповітів. Він був відданий марксизмовіленінізмові, як теоретик і визначний організатор очолив боротьбу партії проти троцькістів, правих опортуністів, буржуазних націоналістів, проти підступів капіталістичного оточення. У цій політичній та ідейній боротьбі Сталін здобув великий авторитет і популярність. Проте з його ім’ям стали неправильно пов’язувати всі наші великі перемоги. Успіхи, досягнуті Комуністичною партією і Радянською країною, вихваляння на адресу Сталіна запаморочили йому голову. В цій обстановці почав поступово складатися культ особи Сталіна.

Розвиткові культу особи сприяли у величезній мірі деякі індивідуальні якості Й.В.Сталіна, на негативний характер яких вказував ще В.1.Ленін. Наприкінці 1922 р. Ленін звернувся з листом до чергового з’їзду партії, в якому говорилося:

«Тов. Сталін, зробившись генсеком, зосередив у своїх руках безмежну владу, і я не певен, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою». В додатку до цього листа, написаному на початку січня 1923 p.,

В.І.Ленін знову повертається до питання про деякі нетерпимі для керівника особисті якості Сталіна. «Сталін надто грубий, — писав Ленін, — і цей недолік, цілком терпимий серед нас і в стосунках між нами, комуністами, стає нетерпимим на посаді генсека...». [...]

Великої шкоди справі соціалістичного будівництва, розвиткові демократії всередині партії і держави завдала помилкова формула Сталіна про те, що нібито в міру просування Радянського Союзу до соціалізму класова боротьба буде дедалі більше й більше загострюватись. Ця формула вірна тільки для певних етапів перехідного періоду, коли розв’язувалось питання «хто — кого?», коли йшла вперта класова боротьба за побудову основ соціалізму, була висунута на перший план у 1937 p., в момент, коли соціалізм уже переміг в нашій країні, коли експлуататорські класи та їх економічна база були ліквідовані. На практиці ця помилкова теоретична формула стала обґрунтуванням найгрубіших порушень соціалістичної законності і масових репресій.

Саме в тих умовах створилося, зокрема, особливе становище для органів державної безпеки, яким виявилось величезне довір’я, бо вони мали перед народом і країною безсумнівні заслуги в справі захисту завоювань революції. Протягом тривалого часу органи державної безпеки виправдували це довір’я, і їх особливе становище не викликало будь-якої небезпеки. Справа змінилася після того, коли контроль над ними з боку партії і уряду був поступово підмінений особистим контролем Сталіна, а звичайне здійснення норм правосуддя нерідко підмінювалось його одноособовими рішеннями. Становище ще більше ускладнилось, коли на чолі органів державної безпеки опинилася злочинна банда агента міжнародного імперіалізму Берія. Були допущені серйозні порушення радянської законності і масові репресії. В результаті підступів ворогів були обмовлені і невинно потерпіли багато чесних комуністів і безпартійних радянських людей. [...]

Безумовно, факти говорять про те, що Сталін винен у багатьох беззаконнях, які чинились особливо в останній період його життя. Він застосовував часом у цій боротьбі негідні методи, порушував ленінські принципи і норми партійного життя. В цьому полягала трагедія Сталіна. Але все це разом з тим утруднювало й боротьбу проти беззаконь, які тоді чинилися, бо успіхи будівництва соціалізму, зміцнення СРСР в обстановці культу особи приписувалися Сталіну.