Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Голод 1946—1947 pp. у спогадах Склонного Василя Даниловича, 1938 р. н. (с. Красилів Хмельницької обл.)

Народився я у с. Думенки Хмельникського p-ну. Там проживав до 1955 р. Сім’я у нас була велика. Було семеро всього. Батько — Данило Васильович Склонний — воював, був чотири рази ранений і контужений. Працював на той час у колгоспі, був там сторожем вночі. Помню, як я коней з ним вигонив вночі пасти. Батько був дуже працьовитою людиною, дуже крепкий був, сильний. Мати, АннаФоківна Склонна, працювала в ланці. Була ланковою. Дуже поважала її вся ланка. [...]

Село було середнє. 400—600 дворів. Люди були дуже дружні, особливо в період голодовки. Помагали друг другу. Якщо комусь навіть треба було хату построїти, то збиралося все село помогти, ногами місили глину. І це просто так, не за плату. Поробили щось, перекусили що там в кого є і все. Була там школа одна. Працювала у 47-мому. [...]

В селі вмирали від голоду і пухлі від голоду були. От бачиш, я вже імен і не помню. Помню сусідів наших, що повмирали від голоду. Вони ще й якісь родичі наші. Згадую, що чоловіка ївтухом звали. Він з жінкою жив. Були дуже бідні, не було що їм їсти. Помню, що він по селі в фуфайці старій, обідраній ходив. Босий завжди, бо не мав, що взути. Жінка його то навіть не виходила з хати. Завжди хвора і слабка була від того, що їсти не було що. То вони так і в хаті тій померли вдвох. їздили з села люди на Західну Україну кудись. Якраз в 47-у році це було. Не знаю, за що купляли там і як, але привозили жито з собою. «Пуд» тоді називали той мішечок. На собі приносили, на спині. Не було ніякої техніки тоді. Те жито на жорнах мололи і пекли. Будемо говорити місиво таке. То ми їли його тільки по кусочку. Мама давала тільки трошки, а ми дуже жадні були до нього і ніколи не наїдалися.

Я тоді не знав, через що той голод був, бо політики тої не знав, не розумів, бо був дуже маленький. Вже зараз я розумію, що це робилося все для знищення українця. По-перше уряд тодішній був в цьому зацікавлений [...]