Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Літопис про боротьбу з половцями новгород-сіверського князя Ігоря Святославича (1185 р.)

Року 1185. [...] У той же час Святославич Ігор, внук Олегів, поїхав з Новгорода, місяця квітня в 23 день, у вівторок, взявши з собою брата Всеволода із Трубецька і Святослава Олеговича синовця свого із Рильська і Володимира — сина свого із Путивля і в Ярослава випросив на підмогу Ольстина Олексича — Прохоровой) внука з Куями, чернігівськими воєводами; і так ішли тихо, збираючи дружину свою; а коні в них були дуже гладкі. І коли вони йшли до річки Дінця, в час вечірній, Ігор глянув на небо і побачив сонце, яке стояло як місяць, і сказав боярам своїм і дружині своїй: «Чи бачите? Що означає це знамення?» Вони ж, глянувши, побачили всі і посхиляли голови, і сказали мужі: «Це не на добро знамення оце». Тоді Ігор сказав: «Брати мої і дружино! Тайни Божої ніхто не відає, а творець цього знамення, як і всього світу свого, — Бог; що нам Бог дасть, чи на добро чи на наше зло, те ми побачимо». І, сказавши це, перебрів Донець; і так прийшов до Осколу і ждав два дні свого брата Всеволода; той ішов був іншим шляхом із Курська; і звідси пішли до Салниці, туди ж до них і сторожі приїхали, яких вони послали були язика ловити, і розповіли ці, що приїхали: «Ми бачилися з ратними людьми, ваші воїни їздять із зброєю; то або їдьте негайно, або повертайся додому, бо не наш це час».

Ігор же поговорив з братами своїми: «Якщо ми повернемося, не бившися, то сором нам буде, гірший від смерті; хай уже буде, як Бог нам дасть». І так надумавши, їхали вони всю ніч; другого ж дня, у п’ятницю, в обідню пору, зустріли половецькі полки, бо вони були вже дійшли, свої обози залишили позад себе, а самі зібралися від малого до великого, стояли на тому березі ріки Сюурлію. І ці виставили полків 6: Ігорів полк посередині, а справа — полк його брата Всеволода, а зліва — полк Святослава, його синовця, поперед нього — полк його сина Володимира і другий полк — Ярославів, які були з Ольстином Куї, і третій полк попереду із стрільців, які були від усіх князів виведені наперед; і так вистроїли вони свої полки. І сказав Ігор до братії своєї: «Братія, цього ми шукали, понатужимося ж! І так наблизились вони до половців, поклавши на Бога надію свою. І як стали доходити до ріки Сюурлію, виїхали з половецьких полків стрільці і, пустивши по стрілі на руські війська, поскакали назад; руські ж війська ще не перейшли були ріку Сюурлій; поскакали назад і ті половці, сили половецькі, які стояли далі від берега ріки. Тоді Святослав Олегович, і Володимир Ігоревич, і Ольстин з Куями, і стрільці кинулися вслід за ними, а Ігор і Всеволод ішли помалу, не розпускаючи полків своїх; передні ж руські війська били половців, ловили їх; втікаючи, половці пробігли мимо своїх обозів, руські ж війська, дійшовши до обозів, ополонилися, інші ж аж вночі повернулися до своїх полків з полоном. І, коли вже зібралися після цього полки половецькі, Ігор сказав до обох братів і до мужів своїх: «Це Бог силою своєю поклав на наших ворогів нашу перемогу, а на нас— честь і славу; оце ми бачили полки половецькі, бачили, що їх багато, а в нас що? Чи всі вже зібралися? Нині ж поїдемо протягом ночі, а хто поїде ранком після нас, то хто зна, чи всі переїдуть, але кращі кіннотники переберуться, а нам самим, як Бог дасть». І сказав Святослав Олегович до обох своїх стриїв: «Я далеко гнався за половцями, і коні мої поморилися; якщо мені треба буде тепер виступити, то мені доведеться в дорозі відстати» — і Всеволод поміг йому, вимагаючи, щоб переночувати тут. І сказав Ігор: «Не дивно є, якщо розібратися, що й померти тут можна» — і стали ночувати тут. У суботу ж, на світанку, стали виступати полки половецькі, як ліс, розгубилися князі руські, не знаючи, кому проти кого виступати, бо половців була сила-силенна. І сказав Ігор: «Це, знайте, зібрали ми на себе всю їх землю: Кончака і Козу Бурновича і Токсобича, Колобича, Етебича і Тертробича». І так договорившись, позлазили всі з коней, бо хотіли, б’ючись, дійти до ріки Дінця; бо вони казали: «Якщо відступимо і втечемо самі, а чорних людей залишимо, то гріх нам буде від Бога, що відступимо, залишивши цих; отже, або вмремо, або всі живі будемо на одному місці» [...]