Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З донесення айнзацгруп поліції безпеки і СД начальнику Служби безпеки про діяльність українських націоналістів (1942 p., січень)

Коли полковника Коновальця убив агент НКВС тому, що совета вбачали небезпеку у зростаючому русі ОУН, на чолі якої був убитий, — ця небезпека мала видаватись їм особливо серйозною, бо українці здавна являли собою в Радянському Союзі постійно упертий елемент, — ОУН розпалась на два напрями, бо Коновалець не залишив по собі жодного політичного заповіту.

Вожді обох новопосталих напрямів ОУН, Степан Бандера і Андрій Мельник, дуже скоро розійшлися у думках. Кінцева мета в обох, однак, єдина, а саме — створення незалежної суверенної України. В той час, коли Мельник спочатку вів себе пасивно і намагався розбудувати рух за межами України і його переорганізувати, Бандера взявся негайно розбудовувати його групу підпільно у зайнятих частинах України. Особливо він розбудовував організацію у колишній Польщі, але не забував також енергійно розгорнута свою пропаганду в районах українських поселень, які належать до Румунії та Угорщини.

Коли ж українська молодь переважно підтримала Бандеру, а німецькі інстанції мусили використовувати фізично працездатних людей, Бандера здобув над Мельником постільки відчутну перевагу, коли саме його прибічники як перекладачі або вдавані організатори проникли в країну і поряд зі своїми офіційними завданнями відразу і без огляду на досягнуті домовлення між Бандерою і компетентними німецькими урядовими інстанціями розгорнули свою пропагандистську діяльність. Наскільки сильним почував себе тоді Бандера, доводить проголошення українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком у Львові відразу після падіння міста. Поліція безпеки і СД відразу після цієї урядової заяви провели необхідні дії по обмеженню діяльності Бандери.

ОУН була змушена якомога докладніше дізнатися про німецькі наміри, щоб відповідно до цього визначити власний метод робота і тактику. Вона використала і використовує ще і сьогодні перекладачів-українців, які працюють у німецьких установах. Завдяки цьому ОУН має уявлення не лише про частину німецьких намірів, але також про практичні можливості їх реалізації. Відповідно до цього вона перебудувала свої методи. На місце початкової офіційної діяльності тепер прийшла нелегальна таємна діяльність із застосуванням псевдонімів і паролів. Довірені особи і активіста улаштувалися на непомітних назовні постах української цивільної адміністрації.

Основою української військової влади, до якої змагає Бандера, служить міліція. Вже в липні 1941 р. у заклику українського лейтенанта Легенди містилась вимога створення українського війська. Знайдена російська зброя мала приховуватись для озброєння передбачуваного війська, а не здаватись. За такими інструкціями ОУН діяла до сьогоднішнього дня.

Дана німецьким органам обіцянка щодо організації господарського життя в Україні і надана в зв’язку з цим німецькою стороною свобода дій і пересування для людей Бандери була інтерпретована прихильниками ОУН лише в такому сенсі, який відповідав їхнім власним планам і намірам. В інших випадках вони не звертали уваги на будь-які обіцянки. Навіть і призначення німецькими органами начальників міліції, бургомістрів та інших службовців визнавались лише тоді, коли ці особи бажали і могли надати перевагу планам ОУН.

За таким розвитком подій уважно стежили айнзацгрупи поліції безпеки і СД. До відкритого протистояння з ОУН дійшло лише після того, як група Бандери почала усувати своїх конкурентів, прибічників Мельника, з допомогою багатьох вбивств.

Ця боротьба вступила в нову фазу, коли одним колишнім співробітником НКВС були виявлені стосунки НКВС з ОУН. НКВС сприймав ОУН як серйозну небезпеку для подальшого існування Радянської України. Через це НКВС був змушений вжити заходів для знищення ОУН. План такого знищення передбачав проникнення в ОУН агентів НКВС. Серед них знаходились Турчманович, один з найближчих співробітників Степана Бандери, і Богдан Бандера, брат провідника ОУН.

НКВС цілком враховував можливості окупації України німецькими військами і на цей випадок передбачав повстання НКВС, які мали завдання по розгортанні такого повстання. НКВС бажав використати для цього також і агентів, спеціально направлених в ОУН. Повстання мало спочатку маскуватись під національну визвольну боротьбу, а після виникнення заворушень агенти НКВС мали б захопити керівництво і за підтримки партизанів перетворити масову революцію у більшовицьку справу.

Найсерйознішими противниками бандерівського руху серед його земляків на Заході є Лівицький, а на Сході — Мельник. В той час, як Лівицький прагне об’єднання всіх трьох груп, в тому числі і групи Бандери, антагонізм між Мельником і Бандерою став нездоланним внаслідок політичних вбивств у Житомирі та Вінниці. Останні жорсткі заходи проти Бандери мали свій вплив також і на Мельника, а саме настільки, що він нещодавно почав переходити до заснування конспіративних осередків, щоб, можливо, протистояти з успіхом німецьким ударам.

У деякій мірі Мельник зайшов настільки ж далеко, як і Бандера. Бандерівському проголошенню уряду у Львові він протиставив створення української Національної Ради у Києві. Національна Рада, яка намарно добивалася визнання з боку німецьких інстанцій, є офіційно неполітичним органом для відстоювання українських інтересів і життєвих потреб. Фактично вона являє собою певну форму українського уряду, рушійною силою якої у

Києві є д-р Кандиба. Населення Східної України майже нічого не знає про існування цієї Національної Ради, а обізнана київська інтелігенція ставиться до неї з певною недовірою.