Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З вражень швейцарського консульського агента у Чернівцях про встановлення у місті радянської влади (1941 p., січня 20)

[...] О 10 год ранку 28 червня у Чернівцях ніхто ще не знав, візьмуть совіти місто чи ні. Були розмови про чотириденні переговори, але вже після 10 год прийшло повідомлення, що місто о 14 год буде передано совітам. Чиновники в суді та примарії були поставлені про це до відома о пів на 11 год, їм відразу надали у розпорядження потяги, а у місті почався страшний безлад, як у мурашнику, коли його потривожиш. [...]

Поліція, здавалось, після 12 год взагалі десь зникла, так само як і румунські військові, і близько 3 год по обіді не можна було побачити жодного охоронця чи військовослужбовця.

Між 11 та 12 год у місті почалася стрілянина. Якимось чином з в’язниці вийшли арештанти, проте деяких розстріляли, а інших знову запроторили до в’язниці.

Після 13 год декілька чернівецьких комуністів спробували пройтися з червоним прапором перед будинком дивізії, проте румунські солдати, які там перебували, почали в них стріляти і навіть декількох убили. Вони так і залишились лежати на вулиці, аж поки совітські війська близько 17 год не забрали їх геть. Більше нічого жахливого не сталося, оскільки дуже швидко була створена так звана служба безпеки.

Близько 16 год на всіх вулицях можна було побачити молодих хлопців віком 17—20 років з червоними пов’язками на рукавах. Спочатку було трохи лячно, але потім стало зрозуміло, що хлопці серйозно віднеслись до своєї справи і насправді стежили за порядком. [...]

На центральній площі, яка називається Рінгплац, близько 14 год почали збиратися люди, звідки вони від’їжджали зі своїм майном. Передача міста відбувалась перед мостом через Прут, десь на відстані 2 км від центральної площі. Ця церемонія тривала досить довго. Після 15 год під’їхали машини, згодом надійшли танки і так поступово утворився потік транспорту, який тривав 4 дні і 4 ночі. Малі та великі танки, що рухалися зі швидкістю 15—20 км/год, піднімалися вгору по Залізничній вулиці (Бангофштрасе), оскільки місто дуже гарно розташоване на височині.

Натовп, який переважно був прокомуністично налаштований, радів і кидав на дорогу квіти. Через певний час усе населення наважилося вийти на вулиці, по яким усе ще лязготіли танки, за ними рухалися змучена піхота і кіннота, яка мала гарне шкіряне вбрання, а коні виглядали добре доглянутими. Далі їхали польові кухні старого зразка, сучасного не бачив жодної, та вози з майном, які везли вгодовані коні та вантажівки. Велосипеди та увесь транспорт з кіньми були в дуже хорошому стані, а коні мали хорошу амуніцію. Позаду їхали також вантажні машини з найсучаснішими мітральєзами, чотири в ряд одна біля одної, машини Червоного хреста та вантажні машини з вояками. Це усе дійство тривало чотири дні і чотири ночі й наближалось у бік нового кордону, близько 40 км від Чернівців. [...] А потім ці літаки, які постійно снували туди-сюди [...] Одного разу я за декілька хвилин нарахував їх близько 250. Чи це були ті самі літаки, чи надлітали все нові й нові, мені важко сказати, але очевидно, що совіти мали в своєму розпорядженні велику їх кількість. [...]

Таким чином, через Чернівці за чотири дні і чотири ночі промарширувала могутня армія і все, що до неї належало, різного виду важка та легка артилерія сучасного зразка. [...]

Військове управління цілий липень перебувало у Чернівцях і, хоча спочатку був оголошений військовий стан, населення було задоволене, оскільки управління здійснювалося у досить м’якій формі.

Це, правда, означало, що цивільне управління повинно було ще взяти на себе більше повноважень. І справді, воно поступово взяло цілковитий контроль у свої руки, і це виглядало так, ніби повільно закручують гайки, а потім їх знову трішки розкручують з тим, щоб пізніше ще сильніше закрутити і, таким чином, вже через рік без краплини волі, знесилені, усі опинилися у цій системі. Перш за все, це стосувалось заможних людей, промисловців та інтелігенції, які ніяк не могли вжитися у цю систему. [...]