Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Звернення керівництва УНР до українського народу та еміграції у зв’язку з вбивством С.Петлюри із закликом об’єднуватися з метою відновлення української державності (1926 p., червня 12)

25 травня 1926 року смертю мученика загинув славний лицарь землі української Голова Директорії, Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра. Не в чистому полі, не в чесному бою поліг він головою, — загинув він од зловорожої руки найманого ворогами України убивця, що підстеріг його беззбройного на вулиці світової столиці. До численних могил борців проти червоної Москви, що їх розсипано на батьківщині та на еміграції, додано нині ще могилу вождя українського народу, борця за незалежну державу українську, за волю і честь української нації. Народе український, схились низько перед славною могилою Симона Петлюри, бо він душу свою поклав за Україну, смерть прийняв за щастя твоє, за долю твою!

У тяжкий відповідальний час української історії поставлений був Симон Петлюра на чолі Української Народньої Республіки. Знесилений віками поневолення та лихоліттям великої війни, український народ з напруженням усіх сил своїх змагався створити власну національну державу, свідомий того, що лише «в своїй хаті своя правда і сила, і воля». З середини провадилася творча організація Української Республіки на ґрунті народоправства, громадської й політичної рівності всіх громадян, охорони соціальних прав українського селянства й робітництва та національних прав меншостей, що здавна живуть на Україні. Закордоном, в Європі та в цілому світі, так само напружено проводилась боротьба за визнання Української Народньої Республіки іншими державами та чинна охорона права України на самостійне державне існування. А разом з тим треба було безперестанно відбиватися од віковічного ворога, що зажерливо простягав руку свою на нашу землю.

Жертвенність, твердість та непохитність означають велику путь визвольної боротьби, на чолі якої стояв Симон Петлюра. Свята відданість народній справі, мужнє лицарське завзяття в бою осяяли його славою серед українського народу. А в очах ворогів нашої батьківщини ім’я його стало страшним та ненависним, бо воно було гаслом змагань народних, що прямували до національної та соціяльної справедливості в незалежній республікансько-демократичній державі. [...]

Симона Петлюри не стало. У чужій землі лежить лицарь, ждучи у дубовій труні свого повороту на Україну. Але не смертельний дух його вітає над цілим українським народом, горить в серцях еміграції української, живе серед уряду Української Народньої Республіки. Діло Симона Петлюри — то діло цілої нації, і цілим українським народом має бути довершене. Справа національного визволення, що в ній провід вів Уряд Української Народньої Республіки на чолі з Симоном Петлюрою, має глибокі основи для себе в самим життю українського народу, в самій душі його. Через невдачи та вигнання провідників визвольна боротьба не припинилася, — не зійде вона з свого переможного шляху і через смерть Великого Вождя. Скроплені мученицькою кров’ю його ідеї та його приклад стануть для нас святим заповітом, кажуть нам не лише продовжувати боротьбу за наше національне й державне визволення, а й наказують помножити наші зусилля, щоб заступити собою страчену велику силу. [...]

Приймаючи на себе в цей відповідальний час увесь тягар праці нашого національного й державного визволення, Уряд Української Народньої Республіки дає урочисту обітницю перед цілим українським народом та перед славною пам’ятю Симона Петлюри свято і непорушно виконати до кінця свій обов’язок перед батьківщиною. Уряд закликає всіх громадян українських до братнього об’єднання навколо ідеалів УНР, освячених кров’ю наших патріотичних військ та їх Головного Отамана. [...]