Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Нота уряду УСРР урядам Франції, Великобританії, Італії з протестом проти анексії Східної Галичини (1923 p., березня 13)

З газетних повідомлень Уряд України дізнався, що Польський Уряд звернувся до Союзних Урядів з пропозицією остаточно врегулювати питання про східні кордони Польщі. Ті самі джерела повідомляють, що питання вже передане з ініціативи Французького Уряду Раді послів у Парижі, і що воно повинно найближчим часом дістати розв’язання відповідно до сподівань Польського Уряду.

Український Радянський Уряд рішуче заперечує проти будь-якого вирішення без його участі долі територій, що безпосередньо межують з Україною і мають багато спільних інтересів з останньою.

При підписанні Ризького договору з Польщею Росія та Україна відмовились від усіляких прав і претензій на Східну Галичину, встановивши кордони України по ріці Збруч, прикордонній між Україною і Східною Галичиною. Але в той же час протягом ризьких мирних переговорів голова російсько-української делегації оголосив на пленарному засіданні Ризької мирної конференції від 24 вересня 1920 р. заяву Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 23 вересня того ж року, що доля Східної Галичини повинна бути вирішена вільним волевиявленням усіх національностей, які її населяють.

Акт окупації польськими властями і військами Східної Галичини, де 3/4 населення становлять українці, був на думку Уряду України актом насильства, хоч би він був підтверджений конференцією союзних послів. Це схвалення Союзних Держав аж ніяк не усуває того нечуваного факту, що після перемоги союзників, які оголосили себе прихильниками самовизначення націй, понад 4 мільйонів українців, які користувалися при реакційно-клерикальній габсбурзькій монархії політичною, адміністративною і культурною автономією, були волею союзників поставлені в гірші політичні умови, ніж до війни.

Урядові України відомі намагання Польського Уряду перетворити акт тимчасової окупації в акт анексії, але також відомо всьому світові, що населення Східної Галичини всіма засобами чинить опір новому насильству над його правами і свободами. Відмова українського населення взяти участь у виборах, юрби українців та інших галичан, що перебігають на територію сусідніх з Польщею держав, щоб не потрапити до набору в польське військо, часткові повстання, які охопили цілі райони Східної Галичини, — все це свідчить про рішучий протест Східної Галичини проти анексіоністської політики Польщі. Анексія, якої вимагає Польський Уряд, може викликати тільки нові протести з боку населення Східної Галичини, а також обурення робітничих і селянських мас України і Росії.

Тому Уряд України вважає своїм обов’язком заявити заздалегідь, що він вважатиме недійсним встановлення якого б то не було режиму в Східній Галичині без його попередньої згоди і без опиту самого населення.