Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Свідчення Афанасьєвої Галини Дмитрівни, 1921 р. н., про голодомор 1932—1933 pp. у Києві (м. Київ)

[...] Як корінна киянка, яка народилася і все життя провела в Києві, я засвідчую, що голодомор 1932—33 pp. в Україні знищив не лише мільйони українських селян, а й пройшовся своєю немилосердною косою по сотнях тисяч жителів міста. У трагічні роки наша сім’я складалася із шести осіб: батька й матері, трьох старших братів й мене — найменшої, якій виповнилося 12 років. Отже, я добре пам’ятаю, як уже восени 1932 року Київ був наповнений голодними й опухлими селянами, які свої нехитрі пожитки намагалися обміняти на хліб чи інші харчі. Особливо великий наплив голодуючих селян виник весною 1933 року. Опухлими людьми й живими скелетами були заповнені всі сквери й вулиці міста. Пам’ятаю, особливо багато таких живих трупів було на Подолі, на вулицях Верхній і Нижній Вал, де було багато широких лав, на яких юрмилися сотні цих нещасних. Там вони сиділи, лежали й помирали. Кожного ранку вулицями міста їздили підводи, на яких разом із візником був спеціальний підбирач трупів. Разом із тими, хто вже віддав Богу душу, підбирали й живих, в яких ще теплилося життя. Мертвих і ще живих звозили до церкви, що знаходилася на Хоревій, 3, в якій складували нещасних. Навколо цієї церкви вирили широкий і глибокий рів, в який періодично скидали трупи, якими наповнювалася церква. Поступово цей рів по мірі заповнення трупами зрівнювався із землею. Отже, відвідувачі цієї церкви напевне нині і не здогадуються, що вони топчуться по сотнях трупів, яких прийняла земля в 1933 році.

У ті часи існувала карткова система, за якою працюючим киянам відпускали по 400 г хліба на день, а утриманцям — по 200 г. На вул. Верхній Вал у ті роки був хлібний магазин, в якому продавали хліб за комерційною ціною — по 3,5 крб. за кілограм! На руки продавали лише по І кг.

Оскільки хліба для киян за картками було явно недостатньо, за комерційним хлібом утворювалися величезні черги ще звечора. Міліція розганяла черги, обезсилених від голоду людей заганяла в церкву і там залишала. Там вони й конали, тобто вмирали. В одну із таких міліцейських облав, в оцю сітку смерті потрапила і моя мати — Хоменчук Уляна Сергіївна, яку також міліція замкнула в церкві. Через дві доби відкрили церкву для звільнення від чергової партії трупів і поповнення новими жертвами. Але мати ще була живою і врятувалася від цього сатанинського конвеєру смерті.

Отже, більшість киян також страшно голодували і виживали, хто як міг. [...]