Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Із спогадів про колективізацію Радченко (Портнянко) Марії Леонтіївни, 1922 р. н. (с. Любомирівка Верхньодніпровського p-ну Дніпропетровської обл.)

Я народилася 12.02.1922 р. в с. Калужино Лихівського (нині Верхньодніпровського) p-ну. Маю середню освіту. Це зараз від нашого села не залишилося нічого. Коли збудували ГЕС у Дніпродзержинську, село повністю затопили. А було дуже гарне мальовниче село на березі річки Дубинки, притоки Дніпра. Була церква, велика школа, дитячий будинок. Коли розпочалася колективізація в селі, я не знаю. Та батько мій, Портнянко Леонтій Степанович, розповідав, що колгосп то створювали, то розпускали декілька раз. Батько мій до колгоспу вступати не хотів. Жив одноосібно. У нас було у полі 5 га землі, а біля поля 15 соток. Був кінь, корова, шестеро овець. Трактора в селі не було. Землю обробляли конями, волами, коровами. З кожного двору треба було здати зерно, м’ясо, яйця, молоко (скільки чого вже не пам’ятаю). Головою колгоспу був Діденко Василь. Кожного разу, коли мій тато не погоджувався вступати до колгоспу, його забирали в район і тримали там декілька тижнів, а потім відпускали. І тільки в 1936 році він не витримав і вступив в колгосп. Пункту хлібозаготівлі в нашому селі не було. З току все зерно звозили в сусіднє село Мишурин Ріг. В нашому селі була спілка СВУ (Свобідна Україна). Мій дядько, Горбатько Наум Антонович, був заарештований за участь у спілці та читання віршів Т.Г.Шевченка і відсидів 5 років. У нього було 9-теро дітей, і їх ніде не приймали вчитися, бо батько був репресований. Заможних селян в нашому селі, Камурко Михайла та Малтиза Полікарпа, розкуркулили десь перед самим голодом, в 1931 р. і відправили з сім’ями на Урал. [...] У 1936 р. тата примусили вступити в колгосп. У нас забрали землю, коня, корову. Лишилося тільки 15 соток коло двору. [...]