Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Літопис про з’їзд князів у Долобську і похід руських військ проти половців (1103 р.)

В 1103 році Бог вклав у серце князям руським Святополку і Володимиру, і з’їхалися вони для думи в Долобську. Сів Святополк з своєю дружиною, а Володимир з своєю в одному наметі. Почала думати і говорити дружина Святополка: «Незручно тепер, весною, іти, погубимо смердів і ниву їх». Сказав Володимир: «Дивно мені, дружино, що коней ви шкодуєте, на якому хто оре, а чому про те не подумаєте: почне орати смерд, а приїде половчин, уб’є його стрілою, коня його забере, а‘ приїхавши в його село, захопить жінку, дітей і все майно його? Коня-то шкода, а його самого хіба не шкода?» Не могла відповідати дружина Святослава. Сказав Святополк: «Ось я вже готовий», і встав Святополк. Сказав йому Володимир: «Ось, брате, велике добро зробиш ти землі руській»; послали до Олега і Давида сказати: «Ідіть на половців; або живі будемо або умремо». Послухав Давид, а Олег не захотів [їхати], пояснивши так: «Я — нездужаю». Володимир поцілував брата свого і пішов доПереяславля, а за ним Святополк, Давид Святославич, Давид Всеславич і Мстислав, внук Ігоря, Вячеслав Ярополчич, Ярополк Володимирович. Пішли на конях і човнах, прийшли нижче порогів і стали в протоках, на острові Хортиці. Сіли на коней, піших з човнів висадили, йшли степом 4 дні і прийшли в Сутень. Половці почули, що йде Русь, зібралися без числа і почали радитись. Сказав Урусоба: «Попросимо миру у Русі, бо дуже вони будуть битися з нами: багато зла ми вчинили руській землі».

Але наймолодші сказали Урусобі: «Якщо ти боїшся Русі, то ми не боїмося: побивши цих, підемо в землю їх і захопимо міста, хто врятує їх від нас?»

Руські князі і воїни всі молилися Богові, обіцянки давали Богові і матері його, хто кутею, хто милостинею бідним, хто вкладом у монастир. Коли вони молилися так, пішли половці, а попереду себе сторожем послали Алтунопу, який славився у них мужністю. Також і руські князі послали сторожів своїх. Підстерегли руські сторожі Алтунопу, оточили його, убили Алтунопу і тих, хто був з ним, жоден не втік, а всіх убили. Пішли полки, ніби ліс великий, не можна було оглянути їх, і Русь пішла проти них. Половці, побачивши натиск руських на себе, не дійшовши, побігли перед руськими полками. Наші погналися за ними, рубаючи їх. Дня четвертого квітня місяця Бог учинив велике спасіння, дав велику перемогу над нашими ворогами. Убили тоді у війську [половецькому] князів 20 [...], а Беддюзя взяли в полон [...] Захопили тоді худобу — овець, коней і верблюдів, вежі із здобиччю і челяддю. [...]