Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З виступу М.О.Скрипника про стан і перспективи української кінематографії (1928 p., квітень)

[...] Чому нам зокрема треба протестувати тут у нас, на Україні, проти такого комерційного підходу до справи кіно. Я навмисне, говорячи про властивості кіно-художнього творчого процесу, оминув один бік, одне питання, що має у нас важливіше значіння, — це питання про кіно-творчість, про кінотвір, як частину загального нашого українського культурного творчого процесу. І тут справа стоїть так, що як усі галузі мистецтва, так кінотворче мистецтво є невід’ємна частина українського культурного процесу. Справа не в тому лише, щоб у нас були нові українські наші радянські сценаристи, нові наші українські радянські — комуністичні режисери, оператори, актори, музиканти і т. інш. Справа йде про те, щоб наша кінотворчість була річищем творення нашої нової соціалістичної української національної культури. І тут я користуюсь випадком, щоб заявити свій протест проти тих думок, що є серед деяких робітників у Москві у Совкіно та біля нього, які говорять: українське кіно має свої властивості, на Україні є своє національне життя й його треба виявляти у кіно-творчості, як в літературі, так і в образотворчому мистецтві, але решта це загальнопролетарська культура і тому треба все це об’єднати в руках єдиної всесоюзної кіноорганізацїї. Національним кіноорганізаціям з цього погляду треба залишити виключно те, що є суто національного. Немає гіршого яскравішого прояву зневажливого, погордливого ставлення представників старої культури до нових культур, новою пролетарською революцією народжених народів, як оцей приклад. Ми творимо свою національну культуру, національну щодо мови, але соціалістичну щодо змісту і ми не розподіляємо так — на одній полиці лежить національна якість нашої культури, а на другій — соціалістична.

У нас вони невід’ємні своєю сутпо, всім своїм змістом вони зв’язані з нами і тому ми не можемо відокремити національного питання від соціяльно-класових ознак. Вони є єдине ціле і становлять складову частину єдиного культурно-соціялістичного процесу. Я ніяк не можу погодитись з таким явищем, як це було в Москві. У нас є кінокартина «Тарас Шевченко». Після того, як наша продукція дістала вихід в Росію, то в числі інших картин туди пішла і картина «Тарас Шевченко». І ось її випускатиме Совкіно зі своїм плакатом російською мовою, на якому намальовано: на горі портрет Шевченка, кругом нього жовто-блакитні фарби, національно-петлюрівські, а знизу елементи національної культури — два воли в ярмі. Я не знаю, який представник петлюрівської української культури малював оцього плаката для Совкіно. Гадаю, що не навмисно він, як національну емблему українського народу, поставив двох волів в ярмі. Ми дуже вдячні Совкіно за те, що він не позабуває національних особливостей України, але вважаємо за неприпустиме зводити ці окремішности до фарб національного прапору Петлюри і до тенденційних емблем — прирівнення України до волів в ярмі.

Змагання, щоб кіно-творчість України була національна в розумінні обмеження виключно суто національними ознаками, є змагання обмежити культурний розвиток українського народу. Жовтнева революція своїм урочистим закликом, своїми пролетарськими гаслами збудила до життя наш український нарід, що здобувши під керивництвом пролетаріату волю і свою робітничо-селянську республіку, не може і не примириться з тим, щоб обмежити свій культурний розвиток тільки розвитком своїх суто національних ознак, а, навпаки, користуючись всіма тими здобутками, що залишила нам попередня історія, нарід повинен і хоче йти, щоб добути всі здобутки нової пролетарської культури, використовуючи всесвітню культуру, навіть стару буржуазну культуру, і будувати нову культуру, нові художні соціяльні й політичні цінності по всіх галузях, не обмежуючи себе суто і дійсно національними ознаками творчости. Така постановка питання, як це було в Москві, губить нашу творчість і наш національний розвиток. Але треба сказати, що ми хочемо не торгувати кіно-продукцією, а хочемо зробити її, поставити її на правильний господарчий розрахунок і використати її для піднесення художнього культурного, соціального рівня наших трудящих мас.