Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З резолюції VI конференції КП(б)У про стан промисловості в умовах нової економічної політики (1921 p., грудень)

[...] Розвиток дрібного приватного господарства на селі і в місті, що відбувається з моменту заміни продрозверстки продподатком, послужив основою для зміни всіх наших господарських відносин, які встановлювалися в період «воєнного комунізму». Від системи розподілу державою всіх матеріальних ресурсів, які виробляла націоналізована промисловість і які збиралися з селян в порядку продрозверстки й натурального обміну з дрібним виробництвом, ми перейшли до системи часткового розподілу лише державних ресурсів, одержуваних в порядку надходження продподатку і з виробництва підприємств, які лишилися в безпосередньому керуванні держави. Певна частина державних ресурсів (відрахування до фонду заробітної плати на державних підприємствах та обмінні фонди Наркомпроду) і ресурси приватного господарства дістають право вільного обігу на товарному ринку за принципом купівлі-продажу.

Це неминуче привело нас до відновлення одиниці обліку в грошовій формі і поставило вимогу встановити більш гнучкі форми організації державної промисловості, змушеної конкурувати на товарному ринку з приватним виробником і неорганізованим споживачем.

[...] Прагнення розвантажити державні органи від дрібних і середніх підприємств, а також бажання залучити до господарської роботи якомога більше продуктивних сил примусило державу встановити форму експлуатації деякої частини державних підприємств приватними особами на умовах оренди. В основу цього заходу покладено розрахунок на використання тих матеріальних і грошових ресурсів, які весь час були недоступні для держави (частково приховані, частково розпорошені між дрібними виробниками, яких не міг охопити державний апарат).

Через цю форму приватного господарства держава повинна полегшити собі доступ до дрібного виробника. Підприємець-орендар повинен стати (по суті) агентом держави по використанню розпорошених ресурсів; з другого боку, він повинен вкласти у виробництво свої ресурси, знання і організаторський досвід, щоб оживити ті підприємства, які не працювали або працювали слабо.

Проведення цього принципу виключає допустимість прийняття госпорганами державних зобов’язань перед орендарями про надання останнім сировини, палива тощо в порядку планового постачання. Відпуск цих матеріалів може проводитись виключно в порядку спеціальних господарських угод, коли орендарям даватимуться виробничі завдання.

[...] З боку держави повинен бути проявлений максимум уваги контролеві над діяльністю орендарів, щоб забезпечити господарське (а не хижацьке) використання устаткування і приміщень, зданих в оренду, а також дістати максимум вигоди від експлуатації цього державного добра [...]