Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З листа В.Г.Короленка до Х.Д.Алчевської (1908 p., травня 20)

[...]

Певним напрямкам українського руху я щиро співчуваю і, звичайно, далекий від того, щоб усю сучасну українську літературу звинувачувати в ненависницькому націоналізмі або приписувати їй огулом історичний романтизм. Мені тільки здаються дивними постійні скарги на російську літературу, яка «мало співчуває» [...] Такі речі, як широке співчуття, не вимагають, а беруться, і не скаргами та скиглінням, а яскравою і сильною роботою в своєму напрямку. Смішні також зазіхання на особистість і душу «російських» письменників, прізвища яких закінчуються на енко. Це — щось схоже на те, що було з приволзькими татарами: вважаєшся за списками православним — молись нашому богові, називаєшся енком — давай сюди душу! Недавно в «Раді» була стаття, викликана моєю «Історією сучасника». Написано цілком літературно, без вилазок певного тону, але все ж автор говорить про якесь «відречення від національності», до того ж «в сторону найменшого опору». Це значить, що автор читав «Історію» і не захотів побачити головного: три племінні почуття паралізували одно одне і кінець кінцем не було жодного. Потім прийшла російська література і взяла ростущу душу собі. Чим? Великоросіянством? Яка дурниця! Ні, — саме тим, що приваблювало в 70-х роках юні кадри і кавказької і української молоді в загальноросійський рух: широкою демократичністю, відсутністю націоналізму, широкими формулами свободи. «Сторона найменшого опору» для мене особисто виявилася лише Вяткою, Перм’ю, Якутською областю (за відмову присягати тому «великоруському» порядку, який однаково гнітив українця, кавказця, костромича і поляка). Але для інших, уже найчистіших українців, як Лизоіуби, Лозинські, Попки — «сторона найменшого опору» виявилася шибеницею або каторгою. В тому-то й річ, що це питання ширше, аніж суто літературне. Річ не в тому, чому деякі енки пишуть по-російському. Інакше не вміють, — от і все. А от питання: чому ціле покоління йшло в загальноросійський рух, який вимагав простору і давав його молодій самовідданості без національноплемінних рамок, які тому й заперечувались.

Ну, та це питання, про яке в короткому листі не висловишся.