Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Програма Української трудової громади в II Державній думі (1907 р.)

Порішивши одділитися в самостійну парламентську українську громаду і повиходити для цього з инших фракцій, до котрих ми попереду належали, ми добре розуміли, який це важкий вчинок, і уважаємо потрібним, щоб не було ніякого непорозуміння, прилюдно висловити ті причини, з яких це сталося.

Російська імперія, як відомо, виникла з Московського царства, котре витворилось більш менш насильним прєднанням сусідніх держав і земель. Вона поширилась і зміцніла теж через подібні захвати як в Європі так і в

Азії, — і тепер складається з багатьох ріжних частин, що иноді держаться купи лише оружною силою і дуже боляче відчувають, що вони підлеглі пануючому великоруському народові і його центральному правительству. Вони тим глибше почувають свою підлеглість, що як тільки котра з цих невеликоруських частин спробує хоч трохи оберегти свої національні осібности, то на це вжеправительство дивиться, як на політичний сепаратизм (бажання одділитися), котрий згрожує цілості і єдности російської держави.

Тепер, коли Російська імперія зробилась конституційною державою і коли її основні закони (статьї 72—81) забезпечують усім російським громодянам, не розбіраючи нації та віри, вільний розвиток, ми не тільки не бачимо в законодавчій діяльности правительства якоїсь переміни поглядів на права невеликоруських народів, але в газетах, близьких до уряду, чуєм старі обвинувачення в політичнім сепаратизмі, — і цим обвинуваченням, як видно, співчивають і деякі з політичних партій, що виробились в Думі.

Між тим політичне одділення од Росії кого-небудь з її безправних народів, — так само й України, — ми признаємо за неможливе і небажене.

Не кажучи вже про те, що таке одділення порушить загальну політичну рівновагу Європи, що воно може викликати чужоземне втручання і закінчитись новим поневоленням народів, що шукають волі, — це політичне одділення, щоб його здійснити і забезпечити на далі незалежність і силу нової держави, вимагало б такого напруження економічних сил, якого така держава не змогла б витримати. Далі, коли б такій державі і посчастило, вона конечно мусіла б підпасти під економічну і політичну залеглість од дужчих сусідів, так, як це ми тепер бачимо у Руминів, Болгар, Сербів, Чорногорців і т. и. З другого ж боку, народи, що складають сучасну Россію, за сотні літ спільного житя дуже багато внесли в загально-державний культурний і матеріальний капитал — і не можуть зректись од нього. Не витворювати нові держави по старим зразком повинні тепер поневолені народи Росії; вони повинні йти до такого перероблення російської держави, як вже там вона не склалась, — щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі.

Отже, ми не признаємо ні можливим, ні бажаним порушення цілості і єдності Російської держави, а навпаки бачимо в тій цілости і єдности конечну умову сили для забезпечення будуччини всіх народів Росії, — і про це заявляємо зовсім певно і рішуче.

Але ця цілість та єдність російської держави буде міцна і непорушна лише тоді, як народи, що складають Росію, будуть звязані між собою не військовою силою і централізацією урядування, а через справжню спільність інтересів, котру всі будуть признавати. Вживання трохи не всіх економічних і політичних сил держави на те, щоб удержати слухняними всі її ріжні частини і щоб піддержати адміністративну централізацію, вже привело до того, що добробут люду і навіть зовнішню безпечність краю тепер не можна уважати за певні.

Один тільки єсть вихід з цього становища. По нашому глибокому переконанню, — це рішуча і конечна переробка державного урядування на національну і територіальну (краєву) автономію всіх країн Російської Імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоурядування.

Через те, маючи на увазі, що жодна з політичних партій Державної Думи не виставила досі питання про краєву автономію в усій повноті і для всіх недержавних народів Росії, а в тім і для нашого рідного краю — України, ми ставимо своєю особливою метою досягнути цього не резолюціями чи політичними програмами, а міцними державними установами; для цього, а також і для оборони всіх окремих інтересів України в загальнім законодавстві, ми — рішили з’єднатись в одну українську парламентську громаду, повиходивши для того з партій, до котрих ми досі належали.