Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Політична платформа Української радикальної партії

[...]

Сучасне становище українського народу таке тяжке, що досі ще не було ніколи. [...]

Таке життя нашому народові в Росії, коли з погляду політичного й культурного частці цього народу в Австро-Угорщині трохи ліпше, то з погляду економічного може, ще гірше, ніж у безправній московській державі.

Не ліпше наше становище як нації: нас поділено між трьома державами, наше національне ім’я як народу й краю офіціально не існує; маленьку волю наша мова має тільки в Галичині та на Буковині, в Угорщині жменька нашого народу ледве дише; в Росії нашу мову скрізь заборонено, нас силкуються денаціоналізувати з найбезсоромнішою жорстокістю, і ми не маємо тут ні одної національної інституції.

Таке становище рідного народу й краю кладе на кожного свідомого й чесного чоловіка повинність стати в обороні прав на людське життя робочих мас і нашої нації. Першою потребою тут буде освідомлювання мас робітників і так званих освідчених класів, щоб вони зрозуміли становище і забажали боротися за те, щоб його змінити; друге — потреба організуватися для цієї боротьби, щоб зробити її систематичною та інтенсивною. Яких форм набере ця боротьба, залежатиме від того, як поводитиметься за нами теперішній уряд; наша ж повинність — довести кожного до того, щоб він, у спілці з іншими, був готовий оборонити і оборонив своє право всіма способами.

Зрозуміло, що в попередніх словах ми говоримо переважно про роботу на Вкраїні російській, бо їй, як частині нашої землі, найбільш безправній, треба допомогти поперед усього: вона ж не має навіть таких прав, як Галичина або Буковина! Через це, а також і через те, що Українська Радикальна Партія організується зараз на території України російської, тут у першій лінії маємо почати боротьбу. Партія певна, що здійснити всі її соціальні ідеали можна тільки при повній політичній самостійності українського народу і необмеженому його праві вирішувати самому у всіх справах, які його торкаються. Вибороти таке становище для нашого народу буде нашою метою.

Але, зважаючи на обставини, в яких знаходимося, які зараз маємо, мусимо згодитися, що поставлена вже на чергу мета — перетворити Росію на державу конституційну, — мусить бути на сей час і нашою метою; тільки що ми маємо свій погляд на те, якою мусить бути ця нова зреформована Росія, погляд, який випливає з нашого становища як нації недержавної і пригніченої. [...]

II

Щодо ладу на території України, то всіма справами має тут порядкувати Українська виборна Народна Рада. Вона складається з послів, оплачуваних з крайових коштів і вибраних на підставі:

а) загального, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням;

б) пропорціональності виборів. Право обирати і бути обраним має належати кожному громадянинові 21 року без різниці полу. Стоїмо за законодатний період не довший, як три роки, за народне законодавство (референдум та ініціативу) і за те, щоб вибори і голосування відбулися в назначені у законі празникові дні.

Народна Рада сама виробляє крайову конституцію, яку не може ні відмінити, ні скасувати загальнодержавний парламент. Крайова конституція мусить дати право широкого самоврядування сільським і міським громадам, а також тим округам, у які громади могли б об’єднатися. Кожна така округа має свій окружний сейм з правом самоврядування в межах округи.

Крайова Народна Рада, окружні сейми і громади доручають виконувати свої постанови вибраним людям, відповідальним, перед тими зборами, які їх вибрали. Ця виборна влада і, взагалі, всі урядовці мусять бути крайові люди; вони відповідальні також перед судом, до якого їх можна притягнути, минаючи їх зверхність. [...]

Мова в урядових, освітніх та інших інституціях вживається українська. Люди інших національностей на українській землі забезпечуються правом вживати рідну мову в інституціях, до тієї людності належних. Ніяка віра чи церква не може бути крайовою. Всі церковні інституції оплачують та ними порядкують ті, для кого вони існують, ніякі крайові чи загальнодержавні уряди не мають права ані допомагати їм, ані встрявати до їх справ.

Освіта початкова має бути обов’язковою, безплатною і світською для всіх дітей. Підручники і їжа в школі усім дітям даються дурно. В середніх та вищих школах дітям, що мають хист до науки, безплатна освіта, а коли треба, то й способи до життя з крайових або громадських коштів. Освіта нижча, середня та вища належить до крайових справ, якими порядкують Народна Рада, окружні сейми і громади, але, за згодою автономних одиниць можуть бути визначені загальні норми для державних екзаменів, які відбуваються в крайових інституціях і крайовою мовою, але дають право на всю державу.

ІІІ

Признаючи, що всяка експлуатація людини, від кого б вона не йшла — від людини, громади, краю чи держави, — має бути скасована, що земля зі всіма її багатствами, всі фабрики, заводи, робітні і всі засоби й знаряддя до праці мусять стати спільною власністю робочих людей, Партія у справах економіки домагається:

а) щоб знищити всі посередні податки і замість їх завести безпосередній прогресивний податок на прибуток та спадщину;

б) щоб викуповувати на власність краю, округ чи громад усякі підприємства і, поперед усього, такі, як залізниці, пароплави, копальні, освітлювання і т. д.;

в) щоб підтримувати громадське, товариське (кооперативне) користування підприємств.

Зокрема, щодо справ аграрних, Партія домагається:

а) щоб усі землі державні, удільні, монастирські, церковні й безхазяйні стали крайовим земельним фондом під порядкуванням краю, округи чи громади і той фонд використовувався задля потреб хліборобів;

б) щоб до того ж фонду коштом крайовим, окружним чи громадським викуплено примусово всі землі приватних власників;

в) щоб води й ліси стали власністю краю;

г) щоб поперед усіх цих операцій Українська Народна Рада видавала заборону купувати на приватну власність землю більше зазначеної норми. В інтересах цієї операції, а також, щоб допомогти зараз же безземельним і малоземельним хліборобам і, взагалі, поліпшити хліборобство, домагаємося таких законів:

1) Безземельні або малоземельні одержують наділи з крайового земельного фонду.

2) Хліборобові стає вільно порядкувати своєю землею, відділивши її від громадської.

3) Касуються: викупна плата і всякі податки, що платять тільки хлібороби.

4) Крайовим коштом перемежовуються землі, щоб знищити «черезполосицю».

5) Дорожні й усілякі інші натуральні відбутки переходять на краєвий кошт.

6) Заводиться добра господарсько-хліборобська освіта.

7) Край підтримує всяке товариське використання землі.

8) Створюється арендове право, що забезпечувало б арендареві-хліборобові результатів поліпшенні і ненадмірну арендну плату; посередницькі бюро мають регулювати цю плату на користь хліборобам та розбирати спори між хазяями й орендарями (посесорами). [...]

У справі робітничого пролетаріату по фабриках, заводах, робітнях Партія домагається цього:

1) Восьмигодинний робочий день найманому дорослому робітникові чи робітниці і шестигодинний підліткові з 14 до 18 років. Щотижня найменше 36 годин відпочинку. Щороку кожному робітникові, коли він працює на одному місці не менше, як рік, два тижні, вільних від роботи без утрати заробітку. Заборона працювати над призначені години, також і вночі; тільки дорослим робітникам-мужчинам вільно працювати вночі в тих спеціальностях, де з причин технічних інакше бути не може; але така праця не має бути примусовою і повинна ліпше оплачуватись. Заборона працювати жінкам там, де праця шкідлива жіночому організму. Вагітні жінки, не втрачаючи заробітку, вільні від праці на 4 тижні до родів і після їх, а також і тоді, коли праця шкодить жінці або дитині.

2) Усі справи наймання, які можна упорядкувати законом, мають бути впорядковані, щоб забезпечити найманого від прямої експлуатації. Посередницьке бюро, складене з одпручників од робітників та хазяїв (рівно числом від кожних), рішає всі інші справи щодо наймання; бюро це, між іншим, визначає мінімум заробітної плати, тільки воно може визначати штрафи і всілякі інші одвертання з плати, воно ж, через своїх членів, контролює виплату робітникам заробітку (який має видаватися щотижня і тільки грішми), видання матеріалу, приймання й оцінку роботи й т. ін.). [...]