Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З доповіді М.К. Заньковецької на І Всеросійському з’їзді сценічних діячів у Москві (1898 р.)

[...] II. Крім тих загальних обмежувальних умов, на які вже вказано, театр на півдні Росії терпить ще від особливих, спеціально встановлених для малоруського театру обмежень: ми говоримо про обмеження, які тяжать на малоруських сценічних творах. Для сцени безумовно заборонені: а) переклади на малоруську мову драматичних творів з інших мов, б) п’єси з життя інтелігенції, в) п’єси з минулого життя Малоросії (існує два-три винятки, коли подібні п’єси дозволялися, більшість же п’єс історичного змісту забороняється саме з огляду на цей зміст). Таке насильне скорочення малоруського репертуару відбивається дуже шкідливо на діяльності малоруських труп, штучно скорочуючи їх репертуар і вводячи в нього несприятливу для справи одноманітність; малоруські трупи змушені часто переїжджати з міста до міста, бо, пробувши на одному місці і швидко вичерпавши репертуар, вони мусять переїжджати в інше місце, що, через витрати на переїзди труп з численним складом артистів, хору й оркестру, вкрай несприятливо відбивається на матеріальних умовах життя їх учасників. Мало того, малоруський народ позбавляється можливості ознайомитися з творами європейських класиків, з особами своєї історії, а артисти малоруських труп не можуть у достатній мірі розвивати свої сили, будучи змушеними діяти в надто вузькій сфері, усунені від тих широких горизонтів, які їм розкривають животрепетні інтереси життя інтелігенції, минуле життя рідного народу й твори великих творців інших літератур. [...]

III. Лише при відсутності згаданих обмежень театр на півдні Росії може мати належне йому значення, стати народним і піти з великих міст у міста повітові, в містечка й села. Тільки при поширенні його в народ, в село, театр набуде значення великої виховної сили і досягне різноманітних цілей, які йому тепер ставляться — освітніх і моральних; та, повторюю, для того, щоб театр мав поширення в народі, утворив собі публіку з населення невеликих міст, містечок і сіл, необхідно, щоб він став справді народним, щоб як зміст п ’єс, так і мова їх були близькі й приступні народові.

IV. Завдання театру — стати народним; проникнути в народ, а одною з умов цього є й приступність його ще в одному відношенні: у розумінні дешевизни; дешевизна сценічних вистав, роблячи їх приступними біднішій і численнішій частині населення, посилює відвідування театру і дає в результаті матеріальні вигоди. Потреба в театрі у народу, без сумніву, є, треба тільки уміло задовольнити її; в цьому відношенні ми можемо послатися на досвіди, зроблені малоруським товариством під керуванням П.К.Саксаганського; ним виставлялися, коли не помиляюся, в Єлисаветграді, в с. НовоУкраїнці, Єлисаветградського повіту, і в Ростові на Дону народні спектаклі з платою від 10 коп. до І крб. за місце; збори були блискучі, і товариство добре заробило. Бажано, щоб народний театр на півдні Росії, даючи народові сцену рідною мовою, в той же час був йому приступним і по дешевизні.

Ось ті головніші положення, на які ми бажали б звернути увагу З’їзду.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.