Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Уривок зі спогадів про створення київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» (середина 1890-х pp.)

[...] Наприкінці 1896 року я переїхав з Полтави в Київ і вступив у соціал-демократичну групу «Рабочее дело» [...]

Група складалася з невеликої кількості інтелігентів, серед яких особливо відзначався БЛ.Ейдельман. Б.Л. в той час відзначався своєю силою волі, невтомною енергією і великою вимогливістю до себе і інших в тому, що торкалося нашої роботи. Відданість його нашій справі була надзвичайно велика: він тільки для неї й жив. Недивно тому, що він мав величезний вплив на групу«Рабочее дело» і фактично був її главою.

За інших членів групи згадаю про Н.А.Вигдорчика, надзвичайно талановитого автора листівок і статей в газеті «Вперед», перший номер якої вийшов на початку 1897 року.

Було ще кілька дуже видатних працівників у нашій групі, щиро відданих справі, які віддали всі свої сили пропагандистській роботі в гуртках серед робітників і робітниць.

Зв’язки із робітниками як дрібних майстерень, так і великих заводів були в нас на той час досить значні і все розширювались. В цьому позначилась досить тривала попередня робота (вже в 1889 році серед київських робітників працював в соціал-демократичному напрямку лікар Абрамович). На початку 90-х років дуже велику роль відіграв у справі соціал-демократичної пропаганди Ювеналій Дм. Мельников. З Мельниковим працював і Ейдельман, який і в той час, про який я кажу, мав найбільше зв’язків серед робітників і користувався в робітничому середовищі великим авторитетом.

Саме на час мого вступу в групу «Рабочее дело» група вирішила поєднати пропаганду з агітацією, тобто гурткову роботу з випуском листівок до робітників тих або інших підприємств з питань, що хвилювали їх.

Для постійного контакту з робітниками, в зв’язку з утворенням нових гуртків, випуском і поширенням прокламацій і т. д., був утворений особливий робітничий комітет з найпередовіших робітників. Це був уже «2-ий робітничий комітет»; перший, в якому головну роль відігравав Юв. Дм. Мельников, припинив своє існування після арешту Мельникова весною 1896 року. До комітету входив і представник групи.

В той час у Києві діяла група польських соціал-демократів і група, яка примикала до ППС (Польської партії соціалістичної), але схилялася до соціал-демократичних поглядів. Між цими групами і групою «Рабочее дело» виникли переговори про злиття для об’єднання роботи. Питання про мову не могло бути перешкодою: польських робітників було не так багато, а в спеціально-польських робітничих гуртках, звичайно, могла вживатися під час пропаганди польська мова. Російський (або, якщо хочете, великоруський) націоналізм у нас цілком був відсутній. Проте на початку переговори про злиття не привели ні до чого. Як це не здасться дивним у теперішній час, товариші ПС.-Д і ППС не знаходили можливим видання листівок, яке ми вважали насущною необхідністю. На їх думку, слід було поки що обмежитися тільки заняттями в гуртках, а масова агітація, хоча б у вигляді поширення листівок, могла привести тільки до провалу і загибелі всієї справи. Ми, спираючись на приклад петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», наполягали на необхідності безпосередньо впливати на широку робітничу масу, постійно відгукуючись на всі хвилюючі її питання. Злиття всіх с.-д. груп Києва відбулося тільки весною 1897 р. на грунті саме нашої тактики, причому наша об’єднана організація прийняла назву «Київський союз боротьби за визволення робітничого класу». Звичайно, і в цьому разі вплинув приклад Петербурга.

На рішення польських груп приєднатися до групи «Рабочее дело», безумовно, мала вплив діяльність нашої групи з кінця 1896 року: ми випустили дуже багато прокламацій (спочатку вони писались друкованими буквами і відтворювались на гектографі, але скоро ми придбали ремінгтон і мімеограф), ні трохи не ослабивши своєї пропагандистської роботи. І це абсолютно не потягло за собою тих жахливих наслідків, яких так побоювалися польські товариші.

Після створення «Київського союзу боротьби» [...] наша робота пішла ще більш посиленим темпом. «Союз» поширив у 1897 р. 6,5 тис. прокламацій на 25 фабриках і заводах, улаштовував лекції з історії революційного руху в Росії і за кордоном (лекції відбувалися влітку 1897 р. в гаях, в околицях Києва, причому на лекціях бувало по 60—80 чол.), видавав газету «Вперед»; водночас продовжувались і заняття в гуртках. Але «Союз» не обмежувався роботою в Києві. Надрукована ним (уже друкарським способом) першотравнева прокламація була поширена в ряді південних міст. Так само

«Союз» сприяв поширенню нелегальної літератури 03 «Союз» одержував через Вільно) в Кременчуці, Миколаєві, Катеринославі та Одесі.

В своєму тактичному підході до робітничих мас ми керувалися здоровим педагогічним правилом — від відомого до невідомого, від більш доступного до менш доступного. Внаслідок цього в наших прокламаціях, звернених до не займаних ще нашою пропагандою і агітацією робітничих верств, ми торкалися насамперед економічного становища робітників, а потім переходили до висвітлення сторони політичної. Якщо в сутичку між хазяями і робітниками втручалася поліція чи вище начальство, що траплялось нерідко, це давало робітникам наочний політичний урок, який ми, звичайно, не пропускали докладно роз’яснити і узагальнити [...]

[...] Поряд з агітацією, як я сказав, велася й пропаганда. Тут ми намагалися підготувати свідомих агітаторів і пропагандистів з самого робітничого середовища. Тут, зрозуміло, і мови не могло бути про ігнорування політичного «моменту». Існували гуртки вищого і нижчого типу, і, отже, була можливість створювати не верхоглядів, а дійсно серйозно підготовлених робітників [...]