Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З донесення начальника Одеського губернського управління про діяльність «Південноросійського союзу робітників» (друга половина 1870-х pp.)

[...] Дізнанням установлено, що головним організатором і керівником товариства є Заславський, провинність якого цілком доведено [...]

Заславський керував товариством робітників: у залізничних майстернях — через майстрових Силенка, Кравченка і Мрачковського, фабриках Бланшарда — через Мішеля Сквері та Лущенка і фабриках Фендеріха, як треба гадати, — через братів Надцачиних і інших ще не виявлених осіб. Пропаганда провадилася дуже обережно і послідовно; для маси робітників мета товариства полягала в поліпшенні матеріального побуту фабричних робітників через асоціації і збиралися між ними гроші для організації кас взаємодопомоги. Тільки випробуваним і досить підготовленим членам відкривалися справжні революційні цілі товариства, і, як один з допитаних посвідчив, воно складалося з ведмедів і вожаків. Таких ведмедів, або невтаємничених членів товариства, налічувалось кілька сот чоловік. Тільки небагато хто з них знав, що остаточна мета, до якої прагнуло товариство, полягала в поваленні існуючого соціального і політичного порядку і що гроші, які збирали, призначалися для посилки депутатів в інші міста для посилення протиурядової пропаганди. Що такі депутати дійсно були відправлені, видно з зізнань кількох допитаних осіб, але не було можливості встановити, хто були ці особи і в які саме міста вони були відправлені; можна тільки небезпідставно припускати, що одним з таких депутатів був Микола Наддачин, якого відправили у місто Керч.

У пивних, де збиралися члени товариства, куди приходив і Заславський, вони сідали за столи, поділялися по гуртках, причому додержувалися правила, що ті, хто сидів за одним столом, не виявляли знайомства з іншими. Депутати окремих гуртків сідали разом за одним столом і обговорювали питання, що торкалися мети товариства [...]

Товариство мало свій статут, прилучений до дізнання, що підтверджує здобуті дізнанням факти, які встановлюють як організацію товариства, так і остаточну мету, до якої прагнули його члени.

Товариство поділялось на три відділи: 1) робітників у залізничних майстернях, 2) на фабриці Бланшарда (біля малого вокзалу залізниці) і 3) міських фабрик. Кожний відділ поділявся на гуртки по 10—25 чоловік; кожен гурток мав свого касира. Члени товариства вносили щотижня з свого заробітку не менше 25 коп. своєму депутатові, який зібрані гроші передавав касиру.

На обов’язку депутатів лежало залучення нових членів до свого гуртка. Вони наглядали за членами свого гуртка, роз’яснювали їм їх обов’язки. Під час сходок у трактирах мета їх була відома тільки депутатам, а членам гуртків її роз’яснювали після сходки свої депутати. Уникали називати прізвища.

Весною минулого року члени товариства неодноразово збиралися в кількості до 40 і більше чоловік в околишніх садах і плантаціях, де їм роздавали і читали вголос з поясненнями книги і газети революційного змісту. Тут же читався доданий до справи статут товариства під назвою статут «Південноросійського союзу робітників». [...]

Головною прогалиною в дізнанні є те, що не виявлено, у кого зберігалися склади протиурядових видань і яким шляхом їх одержували. Із зізнань видно, що книги одержували від Заславського і від Ляховича, і лише одне зізнання показує на те, що склад книг знаходився у Силенка. Що Ляхович привіз книги із Лондона на пароплаві «Лазарев» (мабуть, газети «Вперед»), — не викликає сумніву, але, по-перше, цей факт не міг бути до цього часу підтверджений юридичними доказами (прислуга пароплава «Лазарев», який цими днями має прибути, ще не допитана) і, по-друге, не можна припустити, щоб він таким шляхом міг доставити такий значний транспорт книг. Тим часом очевидно, що революційні видання і газети поширювались між робітниками в значній кількості екземплярів.

Нині до дізнання притягнуто як обвинувачених всього 26 чоловік; з них заарештовано 14, віддано на поруки 5, віддано під особливий нагляд поліції 3 і не розшуканих 4 чоловіїса. Проти більшості з них є безсумнівні докази їх провинності [...]