Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Скарга селян Русько Кимполунзької округи австрійському цісареві Фердинанду І про утиски, здирства і знущання, які терплять громади від панів та адміністрації (1846 p., травня 20)

Ваша цісарсько-королівська апостольська величносте! Ми, нижчепідписані 27 підданих з Путилова Русько-Кимполунзької округи, покірно подаємо таку скаргу:

Дідичі з небувалою сваволею підвищили раніше встановлені податки.

Вони ж витиснули нас з лісів, не даючи нам вільно користуватися дровами.

Самовільно відібрали від нас всі наші толоки.

Забрали у нас найкращі землі.

В справі набору новобранців існує необмежена сваволя з боку панів, які таким чином хочуть помститися над нами.

Пани і урядовці арештовують ні в чому невинних людей і держать їх днями, тижнями і місяцями без всякої законної підстави.

Вони змушують нас робити панщину та інші роботи і заздалегідь стараються, щоб про це ніхто не довідався.

Коли це не допомагає, то посилають до наших хат для нагляду панських гайдуків, які не тільки перешкоджають нам вільно виконувати дозволену роботу, але й визначають час, коли ми маємо варити обід або пекти хліб.

Вони дозволяють нам тільки два рази на тиждень палити в наших хатах, не беруть до уваги найлютіші морози, в які люди обов’язково замерзають, а такі випадки вже траплялися.

Тілесне катування незчисленними киями і різками триває безперестанно з грудня 1843 року, що загрожує тілесним каліцтвом людей.

Місцева влада, в якій дідичі є домінікальними представниками, відмовляє нам у видачі посвідок і перепусток, потрібних для службових або судових справ.

Панські гайдуки нищать нашу і так мізерну худобу.

Нас, наче диких звірів, проганяють з території Радівецької та Бергометської над Серетом доміній, при цьому ми втрачаємо наші заробітки і то тільки тому, що не маємо перепустки.

Панські гайдуки силою вдираються в наші хати, вибивають вікна та ламають вхідні двері, як грабіжники нападають і знущаються над нашими жінками, дітьми і над нами, а також забирають наші речі.

Панські слуги рубають та нищать огорожу на наших грунтах.

А тому зовсім занепадає рільництво.

Гине вся городина.

Вони ж розбивають наші стайні.

Забороняють нам користуватися навіть чистою водою.

Вони нищать по можливості всі криниці та джерела в лісі.

Гасять в наших хатах огонь, а зимою відчиняють вікна і двері, щоб напускати в хату холод.

22. Нарешті, коли знаходять в наших хатах лозинки або хмиз для палива, то й це забирають панські слуги і відносять в ліс.

Ми мусимо гинути через відсутність палива, тоді як в Русько-Кимполунзькій окрузі за підрахунками, проведеними в 1836 і 1837 роках, нараховується 51 228 моргів й 1138 квадратних сажнів великих лісів.

23. В 1843 році військова допомога з дозволу буковинського заступника старости Збишевського загарбала все наше майно. В наших хатах і за наш рахунок розкішно жили по 6, 10, а то і по 15 солдатів на протязі 3 місяців, а самі ми мучилися по 14 тижнів заарештовані в тюрмах. [...]

Ми, нижчепідписані, є найбільш пригнічені нашою місцевою владою і то настільки, що не маємо можливості кожний зокрема подати наші скарги про пригноблення нас вашій величності, бо в нас немає коштів на папір і на плату покутним писарям. Домінія і пан заступник обласного буковинського старости в цьому випадку виступають як обвинувачені, тому-то в першій і в другій інстанції на наші скарги не звертають уваги.

Воліть, ваша величність, з вашого величного престолу, не забути про нас нещасних підданих, тому що наша свобода, наші дії і наші слова закуті в кайдани, наші господарства зруйновані, в нас панує вандалізм і грабіжництво, а гостинність ліквідована, за наклепи і зраду винагороджують, моральність підкопана, а головним злочином вважається опалення наших хат взимку. їсти, пити воду, одягатися тут також вважається великою провиною як зловживання. [...]