Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Прокопій Кесарійський про антів (друга половина VI ст. н. е.)

[...] Коли про це рознеслося в народі, зійшлися в цій справі майже всі анти і ухвалили цю справу спільно вести, сподіваючись собі великої користі з того, що вони мають в руках воєводу ромейського [себто візантійського] Хілбудія. Бо цими народами — склавинами і антами — не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі чи лихі, до громади йдуть. Та можна сказати — і в усіх інших справах однаково ведеться у обох цих варварських народів і це усталилося здавна. Єдиного бога, що блискавки насилає, признають єдиним владикою всіх і жертвують йому корів і всяку худобу. Не знають долі [фатуму] і зовсім не признають, щоб вона мала якусь силу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за життя своє, якщо не пропадуть, жертву богу і, спасшися, жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жертвою спасли собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм усім і з тих жертв ворожать собі. Живуть вони в лихих хатках, селячись далеко один від одного і змінюючи часто кожний своє помешкання. Виступаючи на битву, ідуть здебільшого на ворогів піші, маючи в руках невеликі щити і піки, а нагрудників не одягають. Деякі не мають ані сорочки, ані плаща, а тільки в коротких сподніх стають битися з ворогами. У обох народів мова одна, проста і варварська. Виглядом вони також не відрізняються між собою; всі вони високі і надзвичайно міцні; тілом і волоссям не дуже білі і не русяві, але не впадають зовсім у чорне, а рудуваті всі. Життя провадять суворе і нецивілізоване, як і магасети, і дуже брудні, як і ті. Але вони зовсім не злі і не підступні і в простоті заховують звичаї уннські [гунські]. І ім’я у склавинів та антів колись було одне: за давніх часів і цих і тих звали спорами, для того, думаю, що заселяють край розкиданими і відокремленими оселями. Для того й займають великий край, бо більшу частину того берега Істру замешкують вони.

Тоді анти, зібравшись, як то сказано вже, того чоловіка заставляють признатися перед ними, що він Хілбудій, воєвода ромейський; коли ж він вирікався, грозилися. А поки це в них діялося, імператор Юстініан прислав послів до цих варварів, просив, щоб вони перейшли до давнього міста, званого Туррис, що лежить по той бік Істру, збудований колись Траяном, імператором римським, і з давніх часів порожній, бо зруйнували його тамошні варвари. Це місто і край окольний, бо належав він спочатку до ромеїв, обіцяв їм подарунки, ласку і багато грошей наперед дати, з тим щоб вони були його союзниками і не давали гуннам нападати на державу Ромейську. Почувши таке, варвари згодились і обіцяли все те зробити, аби з ними лишив імператор жити Хілбудія, воєводу ромейського, привернувши його гідність, бо запевняли навмисне, що то Хілбудій. [...]