Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Умови уряду Речі Посполитої з Військом Запорозьким, укладені під Чудновим (1660 p., жовтня 17)

[...]

1. Їх милості пани гетьмани повинні підтвердити своєю присягою Галицьку угоду, тобто все, що в ній знаходиться. Що ж належить до тих пунктів, які стосуються до князівства Руського (оскільки вони менше необхідні для вільностей Війська його королівської милості Запорозького і менше служать в непорушності вічного миру, якого обоюдного від Господа Бога щиро бажаєм), то хай присягне його милість пан гетьман запорозький зі своїм Військом у тому, що він відішле ті пункти через своїх полковників до йопэ королівської милості і віддасть їх у люб’язні батьківські руки.

2. Його милість пан гетьман запорозький, зі всім своїм Військом повинен відступити від царя московського і від військ його, що знаходяться в Україні, як з Шереметєвим, так і зі всіми іншими. У такій же мірі він повинен відмовитися в сучасний і майбутній час від всякого заступництва як царя московського, так й інших сторонніх власників, вічно задовольняючись одним тільки природним володінням його королівської милості, пана нашого милостивого.

3. А для визволення українських фортець, що знаходяться у володінні Москви і під її захистом, його милість пан гетьман Війська його королівської милості Запорозького, повернувшися в Україну, залишив при їх милостях панах гетьманах і війську коронному два полки або в крайній мірі один для остаточної поразки Шереметева і московського війська, що при ньому знаходиться. Якщо б однак Шереметев раптово піднявся в той час, коли його милість пан гетьман ударить на нього зі всім своїм Військом Запорозьким і з їх милостями панами гетьманами і розіб’є його. Про дальнійше ж проти московського неприятеля повинне наступити рішення загальної військової ради.

4. Хоча Тетеря, наказний гетьман, ще більше образив його королівську милість і Річ Посполиту, піднявши руку з задніпровськими полками на свого повелителя, при військах московських, і хоча за це заслужив достойну кару, однак, за клопотанням його милості пана гетьмана Запорозького Війська, їх милості пани гетьмани забувають це; але в той же час він зобов’язаний спрямувати свою зброю проти зазначеного неприятеля, і тим довести доброзичливість свою до його милості короля і Речі Посполитої. Коли все це він виконає, тоді має бути дано йому всепрощення, і він залишиться нарівні з Військом Запорозьким при всіх вільностях, і зі всіми тими, які знаходяться при ньому.

5. Полки Ніжинський і Чернігівський, які в даний .час залишаються при Москві, за першим універсалом його милості пана гетьмана Війська Запорозького, який повинен негайно до них відіслати, зобов’язані відступити від Москви і повернутися у підданство його королівської милості, приєднавшись там же, якщо можливо, до війська його королівської милості, що знаходився при їх милостях панах воєводах віденському і руському, або, якщо б це було неможливо, повернувшись як можна швидше до Запорозького Війська, якщо б вони того учинити не захотіли, тоді його милість пан гетьман з Запорозьким Військом разом з їх милостями панами гетьманами коронними повинен напасти на них, як на неприятелів. Оскільки його милість пан гетьман і все Запорозьке Військо присягають за них його королівській милості і Речі Посполитій, то і вони, повернувшись, зобов’язані підтвердити цю присягу, по здійсненні якої будуть вічно користуватися всіма вільностями, дарованими Запорозькому Війську.

Якщо б коли-небудь, як в Запорожжі, так і в іншому якому б то не було місті України показався бунт, тоді проти такого бунтівника, як проти неприятелів, що порушують справжній мир, його милість пан гетьман запорозький зобов’язаний послати своє військо і знищити його.

6. Прикордонні міста і всі володіння хана кримського повинні бути безпечні від будь-яких нападів і шкоди від Запорозького Війська, і в усьому повинно бути збережено мирне сусідство, як того вимагає приязнь, що існує між королем його милістю і Річчю Посполитою та його милістю ханом і царством Кримським. У переходах, так як вони були дозволені за давніми звичаями, і тепер не повинно бути ніякої перепони ордам.

7. Її милість пані воєводина київська з іншими господинями, а саме з пані Грушиною та іншими повинно бути добровільне і безпечне з усім майном і особами, що при них знаходяться.

8. Полонені різного звання, зокрема пан Пясочинський, староста новогродський, і всі інші, взяті як за Дніпром, так і під Могилевом і тут в даний час, де тільки знаходяться, повинні бути звільнені, як наші, так і татарські. [...]