Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З листа князя Олександра Сангушка до литовського підканцлера про розвиток подій у зв’язку із розгортанням повстання (1648 p., червня 21)

Не хотів би пропускати жодної оказії, щоб про стан тотальних змін у Республіці повідомити в. м., моєму милостивому пану і брату, як печатнику і такому великому сенаторові. Даю знати в.м., моєму милостивому пану, які у нас безсумнівні новини. Коли Військо Запорізьке стало під Білою Церквою силою в сімдесят тисяч, а татарський хан з сотнею [тисяч] під Володарівкою у трьох тільки милях від козацького війська, то вже задумали йти вглиб Польщі. Тим часом його мость пан брацлавський воєвода відправив одного ченця з листом до цього Хмельницького, пораджуючи йому мир з Річчю Посполитою і обіцяючи йому добре за таку його зраду і справу. Він, прочитавши цей лист, вчинив із своїми козаками коло, у котрому провів свою довгу й сварливу консультацію. Одночасно він відписав пану брацлавському воєводі досить обережно і покірно. Оцього ж листа, котрого сам бачив, переписавши з оригіналу, відсилаю копію в. м., моєму милостивому пану, а також і цидулу, яку він вклав до цього листа. Тоді [Хмельницький] зразу затримав на два тижні вже готовий похід татарський до наших держав. А був цей похід ним [призначений] на 13 червня на день св. Антонія. Отримавши такий рескрипт від них, його мость пан брацлавський воєвода знову палко написав до цього ж Хмельницького, переконуючи його в тому, щоб він або довше затримав татар або приступив до якихось переговорів. Тоді до мене прийшла 21 червня, сьогодні, безсумнівна відомість від самого його мості пана брацлавського воєводи, що цей Хмельницький вже якраз тепер повернув татарську орду до Очакова. Зразу ж тоді татари вирушили і пішли з нашої землі, слава Богу. А він від себе козаків послав послів з покірностю до Речі Посполитої. Ці посли в Гущі стали у пана брацлавського воєводи 20 червня, тобто вчора. їх проводив пан Зуля, слуга й. м. п. воєвода, котрий до них їздив з листом і вже повідомив про них своєму пану. З якими кондиціями вони при своїй вовчій покорі ідуть, я зараз не можу знати так швидко, про таку щасливу новину повідомляючи в. м. моєму милостивому пану. Коли ж, [зглянувшися] на таку нашу неготовість і небоєздатність, Господь Бог чудом відвернув татар, пом’якшив серця отих зрадників. Це в. м., моєму милостивому пану, як річ істотну і безсумнівну повідомивши, повідомляю і те, що тільки вчора 20 червня принесено було нам теж універсали від й. мості ксьондза арцибіскупа. А згідно з чиєю концепцією вони були писані, не треба в. м., моєму милостивому пану, як обізнаному, описувати. Оцей же універсал неабияк нас утруднить на майбутньому сеймику. Розумію, що такий вже був виданий і до князівства Литовського. Між іншими пунктами цього універсалу, деякі не можуть бути узгоджені з посполитим правом, особливо щодо миру і приборкання так активного виступу цих зрадників. Замість двох втрачених гетьманів нам [тепер] дано трьох, оминувши їх мость панів гетьманів Великого князівства Литовського, котрим у разі відсутності коронних вождів вживали проти ворогів Корони для початку і завершення воєн. А принаймні і князівства Литовського до цієї ж оборони оті універсали закликають, аби були як брати поділилися цим гетьманством, котрі знані як одне тіло Речі Посполитої. Князь й. м. пан руський воєвода, після того, як його обійшли з возведениям у посаді, і й. м. пан київський воєвода не були прилучені через це до подальших послуг задля Речі Посполитої. Ми, коронні обивателі, залишаємося з цього приводу у великому жалю. Взагалі, як були втрачені гетьмани, то [нові] були призначені не для добра Речі Посполитої, а для чиїхось приватних інтересів; яку з них потіху буде мати Річ Посполита? Так дай же Господи Боже іншої новини дочекатися тепер з такою справою. [...]