Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Пріск Панійський про посольство візантійського імператора до гунів (448 р. н. е.)

[...] Коли ми о дев’ятій годині дня прибули до шатрів Аттіли, яких було в нього дуже багато, і хотіли поставити наші шатри на горбі, варвари, які тут саме були, не дозволили цього, бо шатро самого Аттіли стояло в низині. Коли ми зупинились, де вказали скіфи, до нас прийшли Едекон, Орест, Скотга та інші знатні у них особи спитати, з якою метою з’явилось наше посольство. Поки ми дивувалися з цього дивного запитання і переглядались один з одним, вони продовжували настоювати на відповіді. Нарешті ми сказали, що імператор наказав пояснити цю мету Аттілі, а не іншим; тоді Скотга з серцем відповів, що такий наказ їхнього повелителя, — бо вони не прийшли б до нас заради своєї цікавості. Ми відповіли, що немає такого звичаю щодо послів, щоб вони, не представившись особисто тим, до кого послані, через посередництво інших осіб були допитувані про мету посольства, і що це відомо і самим скіфам, які часто посилали посольства до імператора; що ми повинні одержати рівне і інакше не скажемо мети нашого посольства. Тоді вони поїхали до Аттіли, але потім повернулись без Едекона і повідомили нас про все, ради чого ми були виряджені, наказуючи при цьому якнайшвидше виїхати, якщо ми не маємо сказати нічого іншого. Цими словами ми були здивовані ще більше, бо неможливо було дізнатись, яким способом стало відоме таємне рішення імператора [...]

Аттіла запросив нас через Скотту, і ось ми з’явились до його шатра, яке охороняла навколо юрба варварів. Одержавши дозвіл увійти, ми застали Аттілу сидячим на дерев’яному кріслі. Ми стали трохи поодалік трона; Максімін, наблизившись, привітав варвара і, передавши йому лист імператора, сказав, що імператор бажає доброго здоров’я йому і тим, що його оточують. Аттіла відповів побажанням римлянам того ж, чого вони йому бажають, і зараз же звернувся до Вігіли, обзиваючи його безсоромною твариною і питаючи, з якої речі він побажав з’явитись до нього, знаючи рішення його і Анатолія про мир, при чому було сказано, щоб до нього не з’являлись посли до того, поки всі втікачі не будуть видані варварам. Коли ж Вігіла відповів, що в римлян немає втікачів з скіфського народу, бо всі, які були, вже видані, Аттіла, ще більше розсердившись і обсипавши його лайкою, крикнув, що він посадив би його на кіл і віддав хижим птахам, якби не видалось порушенням посольського статуту те, що він віддав його такій карі за безсоромність і зухвалість його слів; він додав, що в римлян є багато втікачів з його племени, і наказав секретарям прочитати їх імена, записані на хартії. Коли вони прочитали всіх, він наказав Вігілі йти геть не гаючись, додавши, що він пошле разом з ним і Іслу сказати римлянам, щоб вони вислали до нього всіх варварів, які перебігли до них з часів Карпілеона [...] Сповістивши імператорові його рішення щодо втікачів, посли повинні зараз повернутись із звісткою, чи хочуть римляни видати їх, чи беруть на себе війну через них. Наказавши раніш Максімінові почекати, щоб через нього відповісти імператорові на його’лист, він зажадав дарів. [...]