Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З листа Дмитра Гуні до Станіслава Конєцпольського, в якому містилася вимога припинення кровопролиття та збереження козацьких прав і вольностей (1638 р., бл. 10 липня)

[...] Не можемо інакше розуміти того, що в. м. не для згоди й поміркованості привів усе своє військо сюди, в плавні, перед Військо Запорозьке, а напевно для того, щоб остаточно знищити нас. Чати свої розпустили, котрі над невинною християнською кров’ю знущаються гірше, ніж супротивники святої віри, як слуги жорстоких тиранів. Очевидно, немає тут ні правди, ні Божого страху. Нехай би точили війну з нами, Військом Запорозьким, котре життя свого не шкодує й за наші криваві заслуги та невинно пролиту кров здалося на милість найвищого Бога, давши спокій невинним, бідним і пригніченим людям, голос котрих і невинно пролита кров волають до Бога про помсту, закликаючи й нас до того. Через зрадників наших втрачаємо права і вольності, надані від св. пам’яті королів польських за наші криваві заслуги, втрачаємо все, що з давніх часів набуте виключно шаблею. Тому ліпше померти і один за другим покласти голови, ніж погодитись на таке перемир’я, як під Кумейками, бодай ніколи не вернулося б. Однак, як і раніше писали до й. в. м., так і тепер, здаючись на ваш мудрий розсуд, просимо в. м., нашого м. п., припинити проливання невинної християнської крові й не залишати нас без своєї панської ласки, щоб ми більше не терпіли таких бід і гноблення, а лишалися при давніх правах і вольностях, набутих колись нашими кривавими заслугами. Певно, що ми не бажали б довше дивитись на проливання невинної крові, але нас стримує те, що в. м., наш милостивий пан, прийшовши сюди, ні перемир’я, ані справжньої війни не починаєш. Взяти ж нас буде нелегко. Щоб не звинувачувати нас, коли ми, як слуги і підніжки в. м., з в. м., нашим м. п., битись не хочемо, але якщо хтось нападе на нас — будемо боронитися. Тому просимо в. м., нашого милостивого пана, повестися з нами так, щоб це було славою для в. м. та без обтяження як нас самих, так і убогих людей, без кровопролиття. [...]