Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Лист гетьмана Івана Петрижицького і Війська Запорозького про доцільність об’єднання Лаврської і Братської шкіл у колегіум (1632 р.)

Ми, Іван Петрижицький — гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості запорозьке, бачачи, що їх милості панове отці і пастирі наші, все духовенство православне разом із старшим і зверхнійшим своїм його милістю паном отцем митрополитом кір Ісаєм Копинським, а також їх милості панове шляхта, громадяни воєводства Київського і всі інші, вписані до братства Київського православного, що підлягає святійшому архієпіскопові константинопольському патріархові вселенському, при церкві святого Богоявления в Києві уфундованого, однодушно і одностайно просили превелебного його милість пана отця кір Петра Могилу, воєводича земель Молдавських, що в цей час є архімандритом Печерського Київського [монастиря], щоб школи, які його милість у монастирі Печерському Київському на підтримку всього православ’я східного заснував, і вчителів, що в них є, а також братію цього монастиря Печерського Київського перемістити зволив до Києва на місце при церкві святого Богоявления братській Київській і там їх разом з учителями навіки уфундувати, як при ставропігії святійшого архієпископа константинопольського патріарха вселенського, і як на місці, більш придатному для виховання учнів, визнали також і ми, все вищеназване його королівської милості військо запорозьке, що це була б святолюбивасправа і для всієї церкви православної дуже потрібна і корисна; якби відповідно до прохання вищеназваних їх милостей обох станів людей школи ті на місці вищеназваному при церкві братській Київській були засновані. Отже, ми, військо запорозьке, донесли до його милості вищеназваного пана отця архімандрита прохання наше, щоб він погодився на те, про що вищеназвані їх милості духовенство і шляхта жадали і просили його милість. На яке всіх нас, вищеназваних духовного і світського стану шляхетського і війська запорозького людей, однодушне і для церкви святої східної корисне прохання і бажання його милість отець архімандрит добровільно згодився, але з такою умовою, щоб він сам на названому місці при церкві святого Богоявления братській Київській, уфундувавши з своїх власних батьківських і дідівських добр [маєтків] школи з їх учителями та братією монастиря Печерського Київського!...] всього цього місця — церкви, монастиря і шкіл, як старший цього братства нашого брат вписаний, довічним дозорцем, опікуном і оборонцем був і всіма на цю церкву, монастир, школи і шпиталь наданими, а також тими, що будуть ким-небудь надані фундаціями і доходами завідував і шафував спільно із старостами щорічними, від усього братства обраними, і з відома та за спільною радою всього братства православного, до цієї церкви вписаного, дбаючи пильно про те, щоб братія з монастиря його милості Печерського Київського туди для управління церквою і монастирем, а також для розмноження наук шкільних була переміщена, під послушенством і благословінням святійшого архієпіскопа константинопольського патріарха вселенського перебуваючи, побожно і самі жили і інших науками своїми до богобоязливого життя приводили, і щоб пильну спостережливість мали і якнайкраще спостерігали, щоб нічого ніким вірі нашій православній і канонам семи святих вселенських і місцевих соборів, а також стародавнім святобливим церкви святої східної звичаям противного і непристойного не діялося. Що ми, вищезгаданий гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості запорозьке, при вищезгаданих від нас до його милості пана отця архімандрита із згаданими обох станів і кондицій людьми принесених проханнях наших легко і охоче дозволили його милості, як старшому братові, до цього вищеназваного братства вписаному, тільки ж з такою умовою, щоб це вищеназване управління, нагляд, і опікунство і ведення справ церкви, монастиря, шкіл і шпиталю, а також до них наданими добрами і фундаціями, шафунок і довічне завідування не на уряд архімандритства печерського, а тільки виключно на саму його милості вищеназваного кіра Петра Могили, воєводича земель Молдавських, особу поширювалося і розумілося. А після смерті його милості все це в силі і волі вищезгаданої братії монастиря Печерського Київського, в братстві нашому Київському уфундованої, з відома і за рішенням усього братства залишатися має, щоб кого вони самі захочуть для цього придатного, благочестивого і до церкви православної зичливого чи духовного, чи світського стану чоловіка за старшого свого на місце вищезгаданого його милості пана отця архімандрита на якийсь час обрати, то щоб їм ні від кого заборон і перешкод не було, але щоб це у владі їх самих залишалося. Котрим-то братіям законникам монастиря Печерського, при церкві братській Київській навіки заснованим, ми, все вищезгадане військо його королівської милості запорозьке, так від імені всіх нас, що тепер є, як і від тих, що потім будуть, полковників наших війська запорозького, заявляємо і обіцяємо в обороні своїй так їх самих, як і церкву, монастир, школи, шпиталь і все, що до них належить, від всіляких неприємностей, противників і перешкод міцно боронити, заступатися і за них до смерті своєї заставлятися. На потвердження чого для ліпшої в цьому певності і міцності ми дали його милості панові отцю архімандритові і згаданій братії цей наш військовий лист з печаттю нашою військовою і підписами рук наших.