Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З листа київського митрополита Іова Борецького до польного гетьмана литовського Криштофа Радзивілла з повідомленням про висвячення єрусалимським патріархом руської ієрархії (1621 p.,травня 8/квітня 28)

Всемогутній Господь завжди хоче мати свою святу Церкву в своїм порядку, провидіїїні своїм і зволив визначити її мету, аби Церква, як і він сам, і терпіти, і вічно радіти могла. Ось чому він нікого іншого в ній, при собі, по собі і на вічні часи, не хоче мати найвищим правителем, опіїсунорм, пастирем і оборонцем, тільки самого себе. Він обдарував найвищою мудрістю дозор, зверхність і оберігання таїн, порядно йдучими слова його святого ключника, підготувавши до послушенства і статечності серця вірних. Ось ці провидіння і порядок Всемогутнього Господа для просвітління очей — святий, прийнятий нами, дарований Богом від грецьких пастирів зі Сходу, ніколи не були зраджені бідним народом нашим руським, який був у різних небезпеках, але, навпаки, глибоко відчуті і збережені були і є у нас всім народом при постійному прославлянні і висловлюванні покірної нашої вдячності Господньому маєстату. Однак папські хитрощі й підступи, невпинне лакомство свавільне деяких з-поміж нас злочинних пастирів, невпинне панування підхопили і провели понад двадцять років пастирську владу до двору Римського костьолу, в усьому супротивного нашій побожності; дозволили цим відступникам там, звідки вони прийшли, чинити тяжкі прикрості і зраду. Тоді Всемогутній Господь своїм чудодійним судом посилає нам нашого пастиря, єрусалимського патріарха, діючи через раду і помисел інших патріархів, співбратів його, сюди, до землі Руської, держави й. к. м., пана нашого милостивого. Патріарх підтримує нас і в статечності віри, і в [релігійних] почуттях, хвалить нас у завжди вірному віддаванні зверхнього послушенства великому Королівству Польському і суворо наказує помножувати в ньому [королівські] благословення. Він же відновлює ієрархію, ошукану римськими дворянами, і висвятивши на митрополію і владицтва осіб, обраних усією Руссю і йому рекомендованих. Після того він щасливо від’їхав від нас на своє місце, до святої столиці єрусалимської. Ці почуття народу руського високо підняли невпинну заздрість злих і фальшивих людей, наших противників, псевдомитрополита і його прихильників. Ця заздрість збудила проти нас безсоромну злість, охрестила нас зрадниками вітчизни і в такому хибному світлі показала нас королю його м., а потім вдалася й до тиранства. І вже, мабуть, сталося б так, що ми б не змогли отримати і відомості з тієї сторони Литви, якби Господь, добрий і найласкавіший утішитель змучених сердець своєї пастви, не зволив спонукати вашу кн. м. заступитися за нас. [...]