Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

З листа польного коронного гетьмана С.Жолкевського про бій з повстанцями під Білою Церквою та обрання С.Наливайка гетьманом (1596 p., квітня 4)

[...] Князь Ружинський [...] став тут, під Білою Церквою, маючи при собі 5000 вершників і королівську піхоту. Я намагався якнайшвидше з ними з’єднатися. Але, коли вирушили з Ходоркова, вже й на без того розкислу дорогу пішов жахливий сніг, найбільший за всю зиму, так що поспішати було важко. Ми були в 4-х милях від Білої Церкви, коли Шавула, з’єднавшись з Наливайком, опівночі, з минулого вівторка на середу, маючи з собою біля 7 тисяч людей, також сюди підійшли. Князь Ружинський знає про мою близьку присутність, а у вівторок, майже опівдні, знав, що козаки прямують до Білої Церкви, і навіть коли їх вже було видно, мене не попередив. Тому я, довідавшись про це зі сторони, в середу рано поспішив під Білу Церкву. Опівночі наші люди мали сутичку з козаками. Могли собі спокійно дочекатись дня в замку, який тут не найгірший, і з таким гарнізоном, як у князя Ружинського, неприступний для козаків. Однак, злегковаживши небезпеку і не маючи готового рішення, вийшов поночі проти них у поле, а вони іншою брамою увійшли до міста. Ми громили й били козаків так, що загинуло їх майже тисяча. Потім наші повернулися до міста, також зазнавши чималих втрат, а особливо в піхоті, де полягло понад 50 людей і чимало поранено. Козаки, почувши про наступ війська, повернули назад до Трипілля. Вже були за доброї півмилі, коли ми прийшли під Білу Церкву, і відразу ж вирішено йти за ними. За милю від Білої Церкви їх наздогнали. Йшли, спішившись в таборі, пустивши вози і коляси в 5 рядів. Мали понад 20 гармат. Години зо три ми їх так спостерігали, повільно посуваючись і чекаючи людей, котрі були ззаду. Потім, коли звечоріло, втекли від них двоє, один з яких ще з дитинства служив панові підкоморію, і повідомили про тривогу між козаками. Не випадало інакше, як спробувати щастя. Вишукувавши військо, вдарив на них з усіх боків. Не було нікого, хто б не сподівався на успіх, бо й місце вибрано добре, і люди до бою кинулися охоче. Стрілянина, з Божої ласки, майже не завдала шкоди. Рукопашний бій відбувся в таборі, котрий розірвати не судилося, хоч для цього були всі можливості. Козаків побито до смерті і, за їх власними свідченнями, ще ніколи не мали таких втрат, як у цих боях. Шавулу поранено з гармати в лікоть, Саська забито та й інших, серед них відомих, немало побито. Але й нам ця битва не обійшлася без крові [...] Козаки, обравши собі гетьманом замість Шаули Наливайка, котрого теж поранено, пішли ночувати до Трипілля; ми лишилися там, де застала нас ніч. А сьогодні прийшли сюди з Білої Церкви. Ночі дуже морозні, через що люди і коні терплять значні труднощі [...] Просячи Пана Бога, маю надію, що невдовзі їх подолаємо, чи десь у пустині поздихають з голоду, або, як ходять чутки, повтікають до Москви. То правда, що справа складна, бо вся Україна покозачилася; повно зрадників і шпигунів. Щодо України, то слід ґрунтовно порадитись. Можливо зараз досить було б якоїсь суворої сеймової ухвали, хоч присутність тут війська не забезпечить спокою: знову та гадина оживе. [...]