Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Страбон про грецькі колонії на Чорноморському узбережжі (бл. 63 — бл. 23 р. до н. е.)

Якщо пливти з Таміракської затоки, то ліворуч буде містечко і друга гавань херсонесців. Потім, якщо пливти вздовж берега, на південь вистає великий мис, що становить частину цілого Херсонеса. На ньому розташоване місто іраклеотів, колонія тих, що живуть на південному березі Понта, яке зветься також Херсонесом (тобто півостровом) і міститься за 4400 стадій плавби від гирла Тіри. В цьому місті є святилище Діви, якоїсь богині, ім’ям якої зветься і мис, званий Парфенієм [тобто Дівиним], що міститься перед містом на віддалі 100 стадій. У святилищі є храм богині і статуя. Між містом і мисом є три гавані, потім іде стародавній Херсонес, що лежить у руїнах, а за ним бухта з вузьким входом, коло якої переважно влаштовували свої розбійницькі кубла таври, скіфське плем’я, які нападали на тих, що рятувались у цій бухті; зветься вона бухтою Символів. Вона з другою бухтою, що зветься Ктенунтом, утворює перешийок в 40 стадій. Це і є той перешийок, що замикає малий Херсонес, що становить, як ми сказали, частину великого Херсонеса і має на собі місто з однаковою з півостровом назвою — Херсонес.

Це місто раніш користувалося автономією, але потім, спустошуване варварами, примушене було взяти собі в покровителі Мітрідата Евпатора, який хотів іти на варварів, що живуть вище перешийка до Борісфена і Андрія. Ці походи були готуванням до війни з Римлянами. Через це він, спонукуваний такими надіями, охоче послав військо в Херсонес і став воювати з скіфами, що були тоді під владою Скілура і його синів з Палаком на чолі [...] Він силою підкорив їх собі і в той же час зробився владарем Боспора, яким добровільно поступився йому тодішній його володар Парісад. З тієї пори і дотепер місто Херсонес підкорене владикам Боспора [...] В гірській країні таврів є також гора Трапезунд, однойменна з містом, що знаходиться на границахТіваранії і Колхіди. В тій же гірській країні є і друга гора — Кіммерій, названа так по імені кіммерійців, які колись панували на Боспорі і звідси ж зветься Боспором Кіммерійським вся та частина протоки, яка прилягає до гирла Меотіди.

За вищезгаданою гірською країною лежить місто Феодосія з родючою рівниною і гаванню, придатною навіть для сотні суден. Воно було раніш границею володінь боспорян і таврів. Далі йде родюча країна до Пантікапея, столиці боспорян, збудованої на гирлі Меотіди. Від Феодосії до Пантікапея коло 530 стадій; вся ця земля багата на хліб, має села і місто з доброю гаванню, зване Німфей. Пантікапей являє собою горб, з усіх боків заселений колом у 20 стадій; на схід від нього знаходиться гавань і доки приблизно для 30 кораблів, є також акрополь; заснований він мілітянами. Довгий час це місто і всі сусідні поселення навколо гирла Меотіди по обидва боки його були під одноосібною владою правителів з дому Левкона, Сатіра і Парісада, аж до того Парісада, що добровільно передав владу Мітрідатові [...]

Великий Херсонес і виглядом і розміром подібний до Пелопонеса; ним володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже постраждав від безперервних війн. Раніш боспорські тирани володіли лише невеличким краєм при гирлі Меотіди і при Пантікапеї до Феодосії, а найбільшу частину країни до Перешийка і Каркінітської затоки займало скіфське плем’я таврів. Вся ця країна, а також, мабудь, і країна за перешийком до Борісфена, звалися Малою Скіфією [...]

Щождо Херсонеса, то за винятком гірської частини на морському березі до Феодосії вся інша частина його становить рівнину з добрим грунтом і надзвичайно багату на хліб: земля, зорана абияк будь-яким орачем, дає врожай сам-тридцять. Жителі давали в данину Мітрідатові 180 000 медимнів хліба і 200 талантів срібла разом з азіатськими містечками коло Сіндіки. І в давнішні часи звідси вивозили хліб до еллінів, подібно до того, як солену рибу з Меотіди. Розповідають, що Левкон послав з Феодосії афінянам 2 100 000 медимнів. Ці самі жителі півострова спеціально звались хліборобами через те, що народи, які жили вище них, були номади, що живилися м’ясом різних тварин, переважно ж кониною, а також кобилячим сиром, молоком і сироваткою (остання, особливим способом приготовлена, є для них ласощами). Через це саме поет і назвав усіх тутешніх жителів молокоїдами. Номади займаються більше війною, ніж розбійництвом і війни ведуть за данину: віддавши землю у володіння бажаючим займатися хліборобством, вони задовольняються одержанням умовленої помірної данини не для наживи, а для задоволення щоденних житьових потреб; у випадку ж несплати грошей орендаторами — починають з ними війну [...] Хлібороби ж, хоч і вважаються щодо войовничості за людей більш мирних і більш цивілізованих, але, бувши корисливі і стикаючись з морем, не втримуються від розбою і подібних незаконних засобів збагачення. [...]