Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Підтвердження грамотою Казимира III статуту, ухваленого львівською міською адміністрацією (1360 p., грудня 28)

[...] Повідомляємо усім, які дану [грамоту] читатимуть, що райці та присяжні [лавники] нашого міста Львова за нашою волею та спеціальною нашою згодою вирішили триматися та дотримуватися [такої] ухвали. Якщо будь-хто після складання угоди вчинить злочин, то протягом одного року та одного дня від вступу або в’їзду до міста, в якому він цей злочин вчинив, повинен бути вигнаний. Також, якщо хтось підступно витягне меча або ножа чи легковажно вихопиться [з мечем або ножем], хай буде покараний карою у половину фертона. Якщо ж це трапиться в присутності двох чи одного присяжного [лавника] або іншого поважного чоловіка, навіть не присяжного [лавника], тоді хай буде покараний карою одним фертоном. Крім того, якщо хтось із присяжних [лавників], прийшовши до тих, що сваряться, наказав і доручив їм помиритися, а ті не схотіли цього зробити, тоді таку саму кару в один фертон хай стягнуть. Також, якщо під час пожежі або коли несподівано спалахне вогонь і будинок якогось міщанина вищезгаданого міста буде зруйнований або пошкоджений, міщани-сусіди, що живуть в цій частині [міста] і кварталі, куди також вогонь може сягнути, повинні помогти та надати підтримку при відновленні та відбудові цього пошкодженого будинку. Також, якщо хтось списом, рогатиною, балістою, луком або якоюсь іншою зброєю в захисті когось доведе справу до суду та незгоди, хай буде покараний попередньою карою, а саме — одним фертоном, для відновлення і покращення міста. І якщо хтось буде просити війта або райців, або будь-яку особу про [зменшення] кари, накладеної на порушників цього статуту, то має бути покараний тією ж карою, якою карають порушників. Нарешті, кожна пані та жінка після смерті свого чоловіка повинна і зобов’язана поділити все рухоме та нерухоме майно порівну з родичами і близькими [кревними] свого чоловіка, незалежно від статі. [...]