ТОТАЛІТАРНІ ТА ДИКТАТОРСЬКІ РЕЖИМИ

Франко Баамонде Франсіско

Франко Баамонде Франсіско (14 грудня 1892, Элль-Ферроль — 20 листопада 1975, Мадрид) — глава (каудільйо) уряду Іспаніїв 1939—1975 pp. У1915 p. став наймолодшим капітаном в іспанській армії. У1923 р. в чині підполковника став командиром іноземного добровольчого легіону «Терсіо». З 1926 p. — бригадний генерал, з 1927 р. — начальник Вищої військової академії генерального штабу. Проголошення в Іспанії республіки (1931) перервало його стрімку військову кар'єру. Академію було закрито, а Франко понижено в посаді. Після перемоги правоцентристської коаліції Франко став генералом (1934), а потім начальником генерального штабу. Після перемоги в лютому 1936 р. Народного фронту Франко став ключовою фігурою антиурядової змови.

17 липня 1936 р. в Марокко спалахнув заколот, який охопив усі гарнізони Іспанії і переріс в Громадянську війну в Іспанії 1936—1939 pp. 1 квітня 1939 р. братовбивча Громадянська війна завершилася поразкою республіки. Декрет від 8 серпня 1939 р. підтвердив необмежені повноваження Франко в законодавчій, виконавчій і судовій сферах. Він був проголошений довічним главою іспанської держави.

4 вересня 1939 р. Франко підписав декрет про нейтралітет, який Іспанія зберегла до кінця війни. Незважаючи на тиск Берліна, диктатор відмовився оголосити війну Радянському Союзу, обмежившись посиланням «блакитної дивізії». Після перемоги антигітлерівської коаліції Іспанія не була прийнята в ООН. Міжнародна ізоляція і економічна блокада підштовхнули Франко до реформування режиму. 26 липня 1947 р. він підписав «Закон про успадкування поста голови держави», згідно з яким Іспанія оголошувалася монархією. Однак королівство виявилося без короля: главою держави як і раніше залишався Франко, що визнавав відповідальність тільки перед Богом та історією. І тільки 23 червня І969 р. Франко призначив, а кортеси затвердили принца Хуана Карлоса де Бурбона (Хуана Карлоса І), внука Альфонса ХШ, майбутнім королем Іспанії.

Після прийняття в 1955 р. Іспанії в ООН поступово почалася модернізація країни. У 1957 р. Франко дав згоду на передачу контролю над економікою технократам, прихильникам відмови від автаркії (ізоляціонізму). Отримавши кредити від міжнародних організацій, Іспанія в 1959 р. прийняла «План економічної стабілізації», який послабив адміністративний контроль над економікою. Був відкритий доступ іноземному капіталу, песета стала вільно конвертованою валютою. Франко стежив, щоб лібералізація торкалася лише сфери економіки, і відкидав демократизацію політичного і соціального життя суспільства. До самої смерті Франко Іспанія залишалася авторитарною державою.