КУЛЬТУРА, НАУКА ТА ТЕХНІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

Імпресіонізм

Імпресіонізм (від франц. impression — враження) — напрям у мистецві останньої третини XIX — початку XX ст., представники якого прагнули найбільш природно і неупереджено відображати реальний світ в його рухливості і мінливості, передати свої швидкоплинні враження. Імпресіонізм зародився в 1860-х pp., у французькому живописі. Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега внесли в мистецтво свіжість і безпосередність сприйняття життя, зображення миттєвих, нібито випадкових рухів і ситуацій, уявну неврівноваженість, фрагментарність композиції, несподівані точки зору, ракурси, зрізи фігур.

У1870—80-х pp. сформувався імпресіонізм у французькому пейзажі. К. Моне, К. Пісарро, А. Сіслей виробили послідовну систему пленера; працюючи на відкритому повітрі, вони створювали відчуття виблискуючого сонячного світла, багатства фарб природи, розчинення об'ємних форм у вібрації світла і повітря. Розкладання складних тонів на чисті кольори (що накладаються на полотно окремими мазками і розраховані на оптичне змішування їх в очах глядача), кольорові тіні й рефлекси породжували світлий, трепетний живопис.

Крім живописців (американський — Дж. Уїстлер, німецькі — М. Ліберман, Л. Корінт, російські — К. О. Коровін, І. Е. Грабар), інтерес імпресіонізму до миттєвого руху, рухливої форми сприйняли скульптори (французький — О. Роден, італійський — М. Россо, російський — П. П. Трубецькой).

Для музичного імпресіонізму кінця XIX — початку XX ст. (у Франції — К. Дебюссі, частково М. Равель, П. Дюка) характерні передача тонких настроїв, психологічного нюансу, тяжіння до пейзажної програмності, інтерес до тембрової й гармонічної барвистості. У літературі про риси імпресіоністського стилю говорять стосовно європейської літератури останньої третини XIX ст., російської поезії початку XX ст.